Connect with us

З життя

Коли прийняв рідну людину, здавалося — буде важко. Та її крок змінив моє життя назавжди

Published

on

Коли я перевіз до себе літню матір, припускав, що буде нелегко. Та її поява в моєму домі назавжди змінила моє існування.

Інколи доля різко змінює курс, наче вітер у степу, і ти навіть не помічаєш, коли опиняєшся в новому світі. Я завжди вважав себе самодостатнім. Жив один у Львові, робота — стабільна, друзі — на вихідні, хобі — по вечорах, квартира — завжди прибрана. Батьки мешкали в селі під Черніговом, господарювали, жили спокійним ритмом. Навідувався до них раз на місяць, привозив солодощі, допомагав із дрібницями. Усе було, як то кажуть, на своїй вісі.

Але одного дня та вісь зламалась — пішов із життя батько. Інсульт, один день, і все. Поховали його, і я раптом побачив матір зовсім іншою — не тієї міцної жінки, яку знав, а крихкої, збентеженої, наче вона втратила півсвіту. Вона сиділа біля вікна у вишиваному хусті й мовчала. Ні сліз, ні скарг — лише тиша, немов світ навколо перестав існувати.

Я залишився у неї на кілька днів. Тоді вперше зрозумів: вона не впорається. Дім здавався порожнім, наче вимерлим. Я побачив, як вона боїться ночі, як здригається від кожного шелесту. А потім вона раптом прошепотіла:

— Може, залишишся ще на денек?

Я залишився. Потім — ще на день. І раптом щось клацнуло всередині: я не можу її тут покинути. Так я ухвалив рішення — забрати її до себе. Важко? Так. Але залишити саму — ще жахливіше.

Зібрали речі. Вона взяла мінімум: дві спідниці, білизну, ліки й… ту стару подушку з котами, яку я колись подарував їй у Одесі. Вона берегла її роками. Тепер ця подушка стала її оберігом.

Перші дні у місті стали для неї випробуванням. Все чужорідне, галасливе, тісне. Вона тихо сиділа у кімнаті, перегортала Псалтир, слухала радіо, рідко виходила. Готувала лише собі, через що я спершу сердився, а потім зрозумів — їй потрібен час.

Через два тижні все змінилося. Вона почала зустрічати мене з роботи. Виходила у коридор, усміхалася, розпитувала про день. Я вперше за роки відчув, що комусь потрібен. У дитинстві все

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 + сімнадцять =

Також цікаво:

З життя14 хвилин ago

Трагедия семьи: предательство и исчезновение

Мать кричала: «Ты предал меня!», а отец просто исчез Ольга спала крепким сном, когда вдруг раздался пронзительный звонок телефона. Она...

З життя25 хвилин ago

Возвращение утраченного: как герой обрел свой дом обратно

Месть за утраченное: как Степан вернул себе дом Степан оказался в ловушке собственной квартиры. После того как его отец женился...

З життя28 хвилин ago

«Жизнь на склоне лет: невестка требует продать мою квартиру ради дома для сына»

Мой сын, Дмитрий, женился десять лет назад. С женой Светланой и дочкой Катей они ютятся в хрущёвке на окраине Нижнего...

З життя29 хвилин ago

«Меня обвинили в разрушении семьи сына из-за просьбы невестке вымыть посуду»

“Мой сын обвинил меня в крахе его семьи”: Я всего лишь попросила невестку помыть тарелки Мне едва исполнилось 22, когда...

З життя37 хвилин ago

«Два года без общения с дочерью: год назад она перестала отвечать на звонки»

Уже два года я не слышу голоса своей дочери. Алина выкладывает в соцсетях фотографии, общается с подругами, живёт своей жизнью....

З життя1 годину ago

Никогда не предполагал, что проведу старость в доме престарелых: история отца троих детей

Иван Семёнович сидел у окна, сжимая в руках старую фотографию. Снег за окном валил густыми хлопьями, оседая на подоконник толстым...

З життя1 годину ago

«Мы уже два года не общаемся с дочерью: год назад она перестала отвечать на звонки»

Уже два года, как моя дочь не общается со мной. Алина публикует счастливые фото в соцсетях, встречается с подругами, живёт...

З життя2 години ago

«Как не остаться без угла: невестка хочет продать мою квартиру для дома сына»

Сегодня снова грустные мысли не дают покоя. Мой сын, Артём, женился десять лет назад. Сейчас они с женой Алиной и...