Connect with us

З життя

Коли прийняв рідну людину, здавалося — буде важко. Та її крок змінив моє життя назавжди

Published

on

Коли я перевіз до себе літню матір, припускав, що буде нелегко. Та її поява в моєму домі назавжди змінила моє існування.

Інколи доля різко змінює курс, наче вітер у степу, і ти навіть не помічаєш, коли опиняєшся в новому світі. Я завжди вважав себе самодостатнім. Жив один у Львові, робота — стабільна, друзі — на вихідні, хобі — по вечорах, квартира — завжди прибрана. Батьки мешкали в селі під Черніговом, господарювали, жили спокійним ритмом. Навідувався до них раз на місяць, привозив солодощі, допомагав із дрібницями. Усе було, як то кажуть, на своїй вісі.

Але одного дня та вісь зламалась — пішов із життя батько. Інсульт, один день, і все. Поховали його, і я раптом побачив матір зовсім іншою — не тієї міцної жінки, яку знав, а крихкої, збентеженої, наче вона втратила півсвіту. Вона сиділа біля вікна у вишиваному хусті й мовчала. Ні сліз, ні скарг — лише тиша, немов світ навколо перестав існувати.

Я залишився у неї на кілька днів. Тоді вперше зрозумів: вона не впорається. Дім здавався порожнім, наче вимерлим. Я побачив, як вона боїться ночі, як здригається від кожного шелесту. А потім вона раптом прошепотіла:

— Може, залишишся ще на денек?

Я залишився. Потім — ще на день. І раптом щось клацнуло всередині: я не можу її тут покинути. Так я ухвалив рішення — забрати її до себе. Важко? Так. Але залишити саму — ще жахливіше.

Зібрали речі. Вона взяла мінімум: дві спідниці, білизну, ліки й… ту стару подушку з котами, яку я колись подарував їй у Одесі. Вона берегла її роками. Тепер ця подушка стала її оберігом.

Перші дні у місті стали для неї випробуванням. Все чужорідне, галасливе, тісне. Вона тихо сиділа у кімнаті, перегортала Псалтир, слухала радіо, рідко виходила. Готувала лише собі, через що я спершу сердився, а потім зрозумів — їй потрібен час.

Через два тижні все змінилося. Вона почала зустрічати мене з роботи. Виходила у коридор, усміхалася, розпитувала про день. Я вперше за роки відчув, що комусь потрібен. У дитинстві все

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три × один =

Також цікаво:

З життя18 години ago

They Decided Only They Should Spoil Their Children – And That’s a Problem

Claire had decided that only we were responsible for spoiling her children. My husbands sister had made up her mindwe...

З життя1 день ago

Laughter of the Poor Girl: The Fateful Encounter That Changed Everything

The Laughter at the Poor Girl: A Twist of Fate At a lavish party in a grand mansion in one...

З життя1 день ago

My Husband’s Son Is Threatening Our Family: How Can We Remove Him from Our Lives?

**Diary Entry** Im sitting in the kitchen of our small flat in Manchester, clutching a cup of tea thats long...

З життя1 день ago

My Husband’s Son Is Threatening Our Family: How Can We Remove Him?

**Diary Entry 12th May** I sit at the kitchen table of our cramped flat in Manchester, clutching a cup of...

З життя1 день ago

Homeless and Hopeless: A Desperate Struggle for Shelter in the Streets

Homeless and Hopeless: A Desperate Search for Shelter. Emily had nowhere to go. Absolutely nowhere. “Maybe I can sleep at...

З життя2 дні ago

Homeless and Hopeless: A Desperate Search for Shelter in the Streets of London

Homeless and Hopeless: A Desperate Search for Shelter Emily had nowhere to go. Absolutely nowhere. “I could sleep at the...

З життя2 дні ago

Hasty Goodbye: A Farewell from the Car and the Journey Back Home…

A Hurried Goodbye: A Farewell from the Car and the Return Home He stepped out of the car and tenderly...

З життя2 дні ago

Rushed Goodbyes: A Quick Farewell from the Car and the Journey Back Home…

**Diary Entry: A Hasty Goodbye** I stepped out of the car and bid my lover a tender farewell before heading...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.