Віддала все синові і залишилася з почуттям провини та самотністю

Мені шістдесят дев’ять. Я живу у старій двокімнатній квартирі на околиці Києва. Вже кілька років я прокидаюся й засинаю з тривогою в серці. Не через самотність, ні — за тонкою стіною спить мій син. Та кожного вечора мене гризе страх, що він знову повернеться п’яний, почне кричати, вимагати гроші, звинувачувати мене в усіх своїх невдачах. І я розумію: він має рацію. Він має повне право злитися. Бо всі ці невдачі — частково мої.

Мого сина Дмитра сорок п’ять. За своє життя він двічі офіційно одружувався і двічі жив із жінками. Жодну з них я не прийняла. Я — мати, яка щиро вважала, що знає, як йому буде краще. Хіба може бути щось важливіше за материнський інстинкт? Я вірила, що захищаю його від помилок, від нещасливих шлюбів, від страждань. Але тепер я бачу, що захищала не його, а свою гордість.

Його перша дружина, Оленка, була з села. Вони побралися ще студентами, наївні, закохані. А я одразу вирішила: не пара вона йому. Занадто проста, занадто доступна. Не пустила їх до себе, і вони тинялися по гуртожитках. Постійно лізла з порадами, кидала отруйні зауваження. У результаті вони розлучилися. Він повернувся до мене — зламаний, пригнічений. А я відчувала себе переможницею.

Минали роки. У його житті з’явилася Марічка — світла, тиха, добра дівчина. Віруюча. Вона молилася, ходила до церкви, мріяла про вінчання. А я… Я знову не втрималася. Сміх, іронія, злісні слова. Мені здавалося, що вона хоче «затягнути» мого сина у свою віру, у свій світ. Я зруйнувала й цей союз.

Потім була Наталка — дівчина без батьків. На той час мій син здобував другу вищу освіту і був на підйомі. А вона — з сирітським минулим. Я була впевнена, що вона «причепилася» до нього заради вигоди. Я знову втрутилася. Знову — своїми руками все знищила.

Коли зрозуміла, що чекати на «ідеальну невістку» марно, вирішила знайти її сама. Знайшла — дівчину з «пристойної» родини, з грошима, з гарною професією. Навіть весілля почали готувати. Але через місяць син кинув усе. Повернувся вдень, кинув ключі на стіл і сказав: «Я більше не хочу жити так, як ти мене змушуєш.»

З того дня почалося його падіння. Спочатку він просто сидів вдома. Потім почав пити. Зараз п’є щоЗараз він п’є що дня, а я не маю сили його зупинити, лише дивлюсь у вікно і прошу Бога, щоб він знайшов свій шлях сам.