Connect with us

З життя

Всі навколо знайшли любов, а я роками самотній.

Published

on

Усі мої подруги влаштували особисте життя — навіть колишній знайшов собі пару. А я роками живу в самотності.

Мені тридцять. І, чесно кажучи, це зовсім не найщасливіший період мого життя. Час минає, а я досі не можу вирватися із замкнутого кола самотності. Майже п’ять років минуло з того дня, як ми розійшлися з чоловіком. Здавалося б, ціла вічність, але я все ще сама.

Іноді ловлю себе на думці, що найкращі роки витікають крізь пальці. Я зустрічаю їх не в обіймах коханого, не серед галасливих сімейних сніданків, не під дитячий сміх — а в тиші, де чути лише тикання моїх тривожних думок. Парадокс, але в університеті я була тією самою — першою красунею факультету, оточеною залицяльниками. Тоді здавалося, що вибір партнера — це лише справа смаку. А тепер? Навіть сліду минулого не лишилося.

Мої колишні давно оселилися — у когось двійко дітей, інші вже іспанські вілли викладають. Навіть ті дівчата, яких я колись вважала «невиразними», давно заміжні й діляться сімейними фото з відпочинку. А я? Ніби зависла десь між «ще не пізно» і «вже нікому не потрібна».

Подруг майже не лишилося. Одні поринули у світ дитячих свят і гуртків, інші — у нескінченні розмови про чоловіків, побут і ремонт. У наших світах все менше спільного, і з кожною зустріччю ми стаємо собі чужими. На дні народження запрошують із ввічливості, а я йду — бо більше нікуди.

Я намагалася. Серйозно. Купила абонемент у спортзал — думала, може, там хоч з кимось познайомлюся. Уявила, що тренажери — це не лише про здоров’я, а й про нові знайомства. На жаль. У кращому випадку — тільки офіційна посмішка біля дзеркала.

Потім наважилася на крайній крок — зареєструвалася на сайті знайомств. Думала, ну скільки можна боятися? Може, все-таки проблема в мені? Але й там мене чекало розчарування. Більшість — чоловіки, що шукали миттєвих розваг. Або ті, що чекали, щоб я заплатила за каву. Або… запрошували «на каву» вже у першому повідомленні. Прямота? Ні. Брутальність і повна відсутність поваги.

А якщо з’являвся хтось із натяком на пристойність, то на зустріч приходила людина, яка не мала нічого спільного з фото у профілі. Або з обличчям, або з розумом, або з віком. Я почала боятися цих побачень. Мені хотілося рівного, зрілого чоловіка. А не ще одного недоросля, якому потрібна нянька, а не партнерка.

Так минуло три роки. Іноді здавалося — краще було б не розлучатися. Хоча розумію: тоді було важко, причин розставання було багато. Але він, мій колишній, влаштував своє життя. Молода дружина, незабаром дитина. А в мене — тиша. Пустота. Заздрість, якої соромлюся. І біль. Бо я досі нікого не знайшла, а відчуття власної непотрібності стало моїм постійним фоном.

Я відчуваю, як мої комплекси почали мене душити. Перестала вірити, що гідна любові. Опускаю очі, коли бачу щасливі пари. Здається, ніби на мені прокляття. І ніхто не зніме з мене цього заклинання самотності.

Не знаю, що робити. Як вирватися з цього кола? Як повірити, що я — не одна з багатьох, а та, яку можна покохати? Що ще не все втрачено?

Може, ви підскажете… Бо в мене вже не лишилося ні сил, ні віри.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × п'ять =

Також цікаво:

З життя14 хвилин ago

Не лякайся, я ненадовго. Житиму тиждень, поки знайду дах над головою. Сподіваюся, не вигонишь.

— Не бойся, надовго не затримаюсь. Поживу тиждень-другий, поки з житлом не вирішусь. Не виженеш, сподіваюся, — промовила сестра. Ганна...

З життя1 годину ago

Втілення надії в світі самоти

**Щоденник** Прокинулася я пізно. Перша думка — проспала. Дочка з онуком скоро схочуться, а я ще не приготувала сніданок. А...

З життя1 годину ago

Не відпущу. Тобі бути зі мною!

**Щоденник Олега Петровича** — Можна? — У привідкриті двері кабінету зазирнула дівчина. — Прийом закінчено. Тільки за записом. Обличчя дівчини...

З життя2 години ago

Ключі від моєї свободи: прощавай, мама…

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Соломія познайомилася з Тарасом...

З життя2 години ago

Остання жертва

**Березень, 12, 2024** «Мамо, треба поговорити.» «Отаке невтішне початку…» – Іванна тривожно глянула на сина. Хлопець завжди був слухняним, розумним,...

З життя3 години ago

Вартість радості

**Ціна щастя** Лежачи на дивані, Денис прикрив очі й прислухався до звуків у домі та за вікном. Крізь склопакети долинали...

З життя3 години ago

Святковий подарунок

**Новорічний сюрприз** Оля поспішала додому, не зважаючи на ожеледицю під ногами. Ще б пак — у її сумці лежали два...

З життя4 години ago

Складний вибір

**Важке рішення** – Бабу, я не хочу кашу, — тихо відсунув від себе тарілку Максимко, не зводячи з Тамари очей....