Connect with us

З життя

«Краще такий батько, ніж взагалі без батька» — вважає моя колишня свекруха

Published

on

«Краще такий батько, ніж ніякого» — твердить моя колишня свекруха.

— Дитина повинна знати свого батька! — наставляє мене Людмила Володимирівна. — Ти з моїм сином розлучилася, це так. Але чи перестав він бути батьком? Ніхто цього в нього не відіб’є. Не можна позбавляти дитину спілкування з рідною людиною. Навіть якщо він не ідеальний — хіба не краще такий, ніж взагалі без батька?

Я слухаю її, і серце стискається від болю та сумнівів. Ми з Андрієм розійшлися півтора роки тому. Прожили разом майже сім років. Спочатку все було як у казці: залицяння, весілля, народження сина. Але реальність швидко зруйнувала мрії.

Спершу я не звертала уваги — ну випив, ну затримався. Потім пішло гірше: гулянки, брехня, дівчата в телефоні, «друзі» сумнівної репутації. А в нас же дитина росла. Я намагалася врятувати сім’ю. Умовляння, скандали, візити до психолога, «серйозні розмови» — все було. Навіть терпіла його скарги, що йому важко зі мною. А потім просто зрозуміла — більше не можу. Розлучилися.

Синові тоді було п’ять років. Я зняла квартиру, влаштувалася на роботу, Івана віддала до школи. Жили самотужки. Свекруху я не відганяла — Людмила Володимирівна завжди була до нас добра. Допомагала: то з онуком посидить, то грошима підтримає. Вона чесна і добра жінка. Та є одна проблема — занадто виправдовує свого сина.

А Андрій після розлучення, як чутки йдуть, нічого не змінив. Як пив — так і п’є. Роботи постійної нема, вечорами блукає по барах, живе на її пенсію та випадкові заробітки. Але раптом, рік потому, він «згадав», що у нього є син.

Коли ми були разом, Андрій майже не помічав Івана. Ніби меблі в хаті. А тепер раптом вимагає зустрічей, хоче «налаштувати контакт». Та я знаю, як він виглядає на цих зустрічах — перегар, недосипаючі очі, брудний одяг. Що він може дати дитині? У нього й на морозиво грошей немає, а в його хаті — звалище зі старою меблевою.

— Хай хоча б на дитячому майданчику годину побуде з ним! — умовляє мене свекруха. — Ти ж поряд, під вікнами. Він сам приходить, цікавиться сином. Не відганяй його. Це важливо для хлопчика…

Я розумію, що за її словами — безнадія. Вона сподівається, що онук «розбудить» в ньому батьківські почуття. Мовляв, стане кращим заради дитини. Раптом — зміниться?

Але я ж знаю Андрія. Він не хоче мінятися. Йому просто нудно, і він шукає спосіб почутися не таким гіршим. І хоч серце шепче: «Не пускай!», в голові інше питання: а може, справді… Може, синові варто знати, що в нього є батько — хоч і поганий? Що він не з капусти, а народився від конкретної людини. Навіть якщо невдахи. Навіть якщо пияки. Але живого. Справжнього.

Я запитую себе: а якщо одного дня він запитає: «Де мій тато? Чому він мене не любить? Чому я його не знаю?» Що я відповім? Що він був, але я його прогнала? Що вирішила за нього, що краще без батька, ніж із таким?

Я не знаю, що правильно. З одного боку — страшно відпускати сина до людини, яка не вміє бути тверезою. З іншого — не хочу, щоб Іван ріс у вакуумі. Щоб згодом докоряв мені за те, що я приховала від нього правду. Бо навіть поганий батько — це все ж таки батько. Кров, гени, прізвище.

Так, я злюся на Андрія. За все, через що він мене провів. За те, як зрадив нас обоє. Але я не можу змусити сина ненавидіти його. Це не моє право. Він виросте — сам зрозуміє. Сам оцінить.

А поки… Мабуть, погоджуся на зустріч. Але за однієї умови — під моїм наглядом. Без алкоголю, брехні, ніжного лицедійства. Просто як шанс для хлопця побачити батька. Хоч інколи. Хоч на годину. Хоч так.

Може, Людмила Володимирівна й має рацію. Іноді краще поганий батько, ніж ніякого. Бо навіть через біль приходить розуміння. А з розуміння — мудрість. І сила. Та, що колись допоможе моєму синові не повторити долі свого батька.

І якщо я зможу його від цього вберегти — то знатиму, що все зробила правильно.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 + двадцять =

Також цікаво:

З життя11 хвилин ago

ЧУЖІ ДІТИ ВАЖЛИВІШІ, НІЖ ВЛАСНІ ОНУКИ: ІСТОРІЯ СВЕКРУХИ

У Львні осінь вкрила місто сірим туманом, але в моєму серці бушувала буря образу та розчарування. Як можна залишитися байдужою,...

З життя12 хвилин ago

Фільтр добра: мрія, що повинна здійснитися

Ось переказана історія з українським колоритом: — Сашку, пам’ятаєш, ти сам просив мене казати, якщо почую про чиюсь потребу —...

З життя25 хвилин ago

Я вырос в многодетной семье, но даже у нас такого не бывало!

Я выросла в простой многодетной семье, но даже у нас такого не водилось! У нас у каждого была своя тарелка,...

З життя1 годину ago

Подарунок долі: як новорічний сюрприз створив родину

**М’ясорубка доли: або як новорічний подарунок став початком родини** — Тарасе, а що це за махіна така? — Оксана здивовано...

З життя1 годину ago

Втеча заради спасіння: як моя мама ледь не зруйнувала наші стосунки

**Щоб врятуватися: як моя мама ледь не зруйнувала наш шлюб** Сьогодні я пишу це для себе, щоб зрозуміти, як дійшло...

З життя2 години ago

Гостеприимство в деревне: визит к родственникам

Долгая дорога из Испании Наконец-то я, Марина, добралась до родной деревни после изматывающего перелета из Испании. Чемоданы, аэропорты, бесконечные ожидания...

З життя2 години ago

Большая квартира в сердце исторического района: семейные тайны мужа и его матери.

У моего мужа и его матери есть просторная четырёхкомнатная квартира в старинном доме в самом сердце Москвы, на Арбате. Вместе...

З життя2 години ago

Узурпована свобода: подорож одного флакончика

Переможені свободою: історія одного флакончика З Олегом ми знайомі багато років, але справжня дружба спалахнула лише пару років тому. Обоє...