Connect with us

З життя

Я не можу стати матір’ю, і виною цьому — мій чоловік

Published

on

Колись мені здавалося, що життя нарешті подарувало мені справжнє щастя. Я вийшла заміж за кохання. Принаймні, я у це вірила. Мій обранець тоді здавався мені втіленням усіх дівочих мрій — добрий, турботливий, серйозний, з блиском у очах і ніжною посмішкою. Я гадала, що ось воно — жіноча доля: дім, де пахне паляницями, недільні прогулянки всією родиною, дитячий сміх, міцні обійми. Але все вийшло інакше. Не трагічно, ні. Просто по-іншому. Набагато болячіше.

Змалку я мріяла стати матір’ю. Уявляла себе з округлим животиком, відчувала, як тримаю крихітну долоньку в своїй руці, як колихаю маля серед ночі. Це було не просто бажання — це було моє призначення. Я хотіла не просто вийти заміж — я хотіла справжню, повноцінну родину, з дітьми, галасом, клопотами, але й з тим невимовним щастям, що дарують діти.

Через рік після весілля ми з чоловіком почали планувати дитину. Мені вже було тридцять, і я розуміла — час не чекає. Ми обидва погодилися: пора. Але місяці минали, а за ними і роки. Жодної смужки на тестах, жодної затримки. Лише біль, надія і розпач.

За два роки марних спроб ми нарешті зважилися на обстеження. Я пройшла через все: уколи, аналізи, огляди. Результати виявилися ідеальними — з мого боку жодних перепон. А от коли прийшли результати чоловіка… світ розсипався. Лікарі винесли вирок: повна, незворотня форма чоловічої безплідності. Звучить сухо, але всередині в мене все перевернулося.

Я дивилася на нього, і в голові гуло лише одне: «Що тепер?» Я люблю його. Без прикрас. Він для мене — не просто людина, з якою я живу. Він мій рідний, мій друг, мій дім. Але ж я завжди мріяла стати матір’ю. Не усиновити, не звернутися до донора — а народити свою дитину. Відчути це диво життя.

З того дня минуло півроку. І весь цей час я ніби живу на межі. З одного боку — людина, з якою зв’язала долю, яка ні в чому не винувата. З іншого — моя мрія, моє жіноче «я», що вмирає день за днем, коли я бачу чужиЯ досі не знаю, як обирати між його серцем і своїм материнством, і кожен день – це нова мука.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять + сімнадцять =

Також цікаво:

З життя50 хвилин ago

Окна, оставленные настежь

**Недозакрытые окна** Наталья впервые за долгие месяцы услышала собственный голос. Он звучал хрипло, словно пробивался сквозь слой застоявшегося воздуха и...

З життя52 хвилини ago

Зрада у новій оселі

Зрада в новому домі Олег і Соломія одружилися й переїхали до нової квартири в передмісті Києва. Їх переповнювала радість: молоді...

З життя2 години ago

Таємниця, що розділила родину

Таємниця, що розірвала родину У Василя важко захворіла сестра, яку він усе життя вважав матір’ю. — Василю, мені недовго лишилось,...

З життя2 години ago

Тайна о дочери, скрытая навсегда

Дочь, о которой никто не должен был знать Анна не винила себя за то, что появилась на свет. Но тяжесть...

З життя3 години ago

Зруйновані мрії та новорічне диво

**Розбиті мрії та новорічне диво** Ярина зустрічалася з Олегом понад рік. Їхні побачення були настільки рідкісними, що їх можна було...

З життя3 години ago

Таємниці родини та нове житло

**Сімейні таємниці й новий дім** — Приїжджайте до мене в село з чоловіком! — запросила мати Віру. — Обов’язково, мамо,...

З життя3 години ago

Остаться — значит существовать

**Дневник. 15 мая.** Каждое утро ровно в 07:45 я выхожу из своей хрущёвки в спальном районе Твери. Не по делам...

З життя4 години ago

Пішов до коханки, а повернувся з двома дітьми на руках

Оце історією поділилася зі мною давня подруга на ім’я Соломія. Сталося це не десь, а у провінційному Коростені — тихому...