Connect with us

З життя

Старик уходив, а старуха відчувала це кожною часткою своєї душі.

Published

on

Старець збирався йти… Стара знала про це, відчувала кожною часточкою своєї душі, що прикипіла до нього.

Вона спокійно прийняла це, зовні не подаючи виду.
Усередині боялася, хоч і розуміла — без діда довго не протримається, не зможе.

А як? Як жити без Олежка, рідного, коханого, а тепер такого далекого? Снігу хочеться, а вам?
Хто сказав, що почуття з віком вистигають?
У ваших книжках наукених так написано? Не вірте — ніщо не встигає!
Усе так само душа тремтить, немов пташка, від рідного голосу. Це ж не жарт — прожити разом шістдесят років, що вже казати!

Так зрослися вони, так переплелися, що й хвилини без одного одного не можуть.
Як вона його одного відправить? Як сама залишиться? Та й навіщо? Без Олежка й життя немає.
Так думає стара, розбираючи скриню, розкладаючи речі на три купки.
Це дітям — на спогади. Нехай мають, щоб батька пам’ятали. Оце роздати сусідам, а ось ця найменша купка — собі, поки не піду, дивитимусь і згадуватиму Олежа.

— Галююю, Галююю! — чує стара слабкий голос старика. — Галююю!
— Іду, іду, Олежку, іду, рідний! — підхопилася вона, поправила спідницю, заглянула за занавіску. — Прокинувся, Олежку? Може, млинців, коханий? Хочеш млинців?

— Галююю… — глухо кличе старець, блукаючи очима по стелі. — Галююю…
— Ну-ну, рідний, я тут, тут… — Бере його колись велику, як лопата, а тепер суху й зморшкувату руку в свою, таку ж, немов пташина лапка. — Що, що, рідний? Я з тобою!
— Галююю, пробач… Пробач, Галочко…
— Та годі тобі, годі…

— Не кохав я тебе, — сипить старець. — Пробач… Дурний… Повернув би час — усе інакше б було, Галочко…
— Та годі, Олежку. Як же не кохав? Кохав, по-своєму, але кохав. А то б ми з тобою шістдесят років прожили? Ну от, от…
— Галююю, діти…
— Їдуть, Олежку, їдуть. Я й телеграму дала, ну не я, а Марія-поштарка, вона все написала — і Миколі, і Вітьку, і Юркові, і Оленці. До вечора, Олежку, усі приїдуть. Поспи, а я тобі бульйончику…

— Не треба, — шепоче. — Дай руку, посиди зі мною. Пробач, Галочко!
— Я й не сердилася, Олежку. Не сердилася. Ти мене пробач — може, не вчепилася б у тебе, як кліщ, може, й життя б твоє інакше склалося, рідний!
— Ні, Галочко, — хитає головою старець. — Ні, Галочко, мабуть, доля…
З очей його покотилася мутна сльоза, пробігла по зморшкуватій щоці й розчинилася в складках старої, бордової шкіри.

До вечора зібралися діти, самі вже немолоді.
Думає стара: Микола, старший, сивий, як лунь. Діловитий, поважний — таким і змалку був. Стара його трохи боїться — Микола професор, учений, живе у столиці.
— Миколо, синочку, сивий уже!
— Так, мамо, роки беруть своє. Я вже дідусь, ти ж не забула, що стала прабабусею? — дивиться уважно.
— І-і, сину, та як же, як же! Он фотки — Тетянка, твоя Тетянка, присилала, он, під склом, усе зберігаю.
Ліворуч скло — там усі ми, і ви маленькі, і наші батьки, он дядько мій Гнат, Петрусь, братик, що з фронту не повернувся… Так і не діждалися, ні похоронки, нічого.
Баба й дід мої старенькі вже, тітки-дядьки Олежкові он. Брат його Юрко — ой, веселий був! Як заграє “Гопака” — ноги самі в пляс несуть!
А от Микита, сусід наш, пам’ятаєш дядька Петра? Він нове скло зробив — там уся молодь, і внучата, і правнуки тепер.

Отже, Миколо, сину, ще рано мене зі рахунку зписувати!
— Та я й не зписую, мамо. Живи довго! Поки ви живі, ми й самі дітьми себе відчуваємо…

— Вітьку, брате, а може, на рибалку? — питає Юрко.
— Можна, — звертається до матері. — Мам, можна?
— Та звісно! — усміхається стара.

— Тату, годі вже витягатися, — це вже Юрко, наймолодший, ще стрункий, засмаглий, у джинсах ходить, живіт не відростив.
Він плаває на великому кораблі, буває у різних країнах, завжди мамі з татом що-небудь привозить. Та старики цим не користуються — складають на чорний день.
Єдине — телевізор, японський, кольоровий. Уся село збирається в них після програми “Час” кіно дивитися, особливо взимку — чого ще робити? А потім довго обговорюють побачене.

Старець ледве посміхається — Юрко завжди був його улюбленцем, такий самий, як і Олександр у молодості — жвавий, веселий.
— Юрку, сину, діти мої, Миколо, Вітьку… А де ж Оленка?
— Я тут, тату, — виступає з-за братів. Маленька, худенька, у матір у молодості — доросла вже Оленка!
— Доню… Пробачте мене, дітки…
— Та що ти, тату!
— Та годі тобі, батьку!
— Що ти, тату…
— Пробачте… — шепоче старець. — Не додав вам чогось, любові не додав…
— Та годі тобі, батьку!

— Дя— Життя було таким коротким, наче один подих, але щастя — воно завжди поруч, хоч інколи ми його не помічаємо.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 + одинадцять =

Також цікаво:

З життя48 хвилин ago

I Cared for Him for Eight Long Years, Yet No One Ever Showed Their Gratitude

Ive spent eight years looking after him, and not a single thankyou ever slipped my way. You all know how...

З життя2 години ago

My Mother-in-Law Took It Upon Herself to Redecorate My Kitchen to Suit Her Taste While I Was at Work

Lydia, could you keep an eye on Mum while Im at work? Please, you know how much that kitchen remodel...

З життя11 години ago

Caught My Sister-in-Law Trying on My Clothes Without Permission

I caught my sisterinlaw, Iona, fumbling through my clothes without asking. Sam, please, can we keep the nightstays to a...

З життя12 години ago

Don’t Judge Me Harshly

Dear Diary, The thought of the NewYear holidays had me buzzing with anticipation. Id booked a short trip to Aviemore,...

З життя13 години ago

You Brought Her to Us Yourself

You brought her into our lives yourself, Emily whispered, her voice trembling like a violin string about to snap. Mark,...

З життя14 години ago

Listen to Your Inner Voice

Listen to yourself, Emily heard herself say. Emily, we agreed. Granddads waiting, Helen called from the doorway, clutching a bag...

З життя15 години ago

My Brother Called Me Yesterday and Asked Me to Transfer My Share of the Country House to Him, Arguing That He Had Been Caring for Our Father for the Past Three Years

My brother rang me yesterday asking me to hand over my share of the family farm to him. His sole...

З життя16 години ago

I Married a Struggling Bloke, and My Entire Family Laughed at Me!

7March I married a man who had almost nothing. My whole family laughed at me. Seven years ago I said...