Connect with us

З життя

Ожидали трудности, но её переезд изменил всё: как забота о близком преобразила вашу жизнь

Published

on

Иногда жизнь поворачивает так резко, что не успеваешь понять, как оказался в другом мире. Я считал себя самодостаточным: работа в Нижнем Новгороде, друзья по субботам, увлечения по вечерам. Родители жили в деревне под Рязанью, вели спокойную жизнь. Навещал их раз в месяц, привозил продукты, помогал по дому. Всё шло как по расписанию.

Пока не грянула беда — умер отец. Инфаркт, внезапно, за день. После похорон мать, Любовь Ивановна Петрова, словно сломалась. Сидела у окна в выцветшем платке, молчала. Ни слёз, ни слов — будто исчезла в пустоте.

Я остался на неделю. Дом стал чужим, а она — тенью. Пугалась темноты, вздрагивала от скрипа половиц. Однажды тихо попросила: «Останешься ещё на день?» Остался. Потом — ещё. И осознал: не могу бросить её.

Переезд дался тяжело. Она взяла лишь платья, иконку да старую подушку с матрёшками, которую я привёз из Суздаля лет десять назад. Говорила: «С ней спокойнее».

Первые дни в городе мама молчала. Сидела в комнате, перебирала чётки, слушала «Радио России». Готовила только себе — я злился, но потом понял: ей нужно освоиться.

Через месяц всё изменилось. Она стала встречать меня с работы, спрашивать о делах. Мы готовили вместе: я чистил картошку, она лепила пельмени. Иногда вспоминала, как в юности танцевала на деревенских свадьбах, иногда молчала — но в этой тишине было больше любви, чем в словах.

Я боялся устать: работа, заботы, быт. Но вместо усталости пришла радость. Перестал задерживаться в офисе, пропускать выходные с друзьями. Дом наполнился теплом — тем самым, из детства, когда пахло блинами и крахмалом от свежевыглаженных рубах.

Ссорились, конечно. Она отказывалась от врачей, твердила: «Сама справлюсь». Я сердился, но это мелочи. Главное — её смех за дверью, звон чайника по вечерам, её «Сашенька, иди ужинать».

Не знаю, сколько нам осталось. Год? Пять? Но каждый день с ней — как подарок. Если бы тогда, в момент решения, кто-то сказал, что это вернёт мне самого себя — не поверил бы. А теперь понимаю: иногда, чтобы обрести смысл, надо просто вернуть домой того, кто подарил тебе жизнь.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × чотири =

Також цікаво:

З життя14 хвилин ago

Сюрприз за дверима сина: розбите серце о 4 ранку після пекарського ранку

Прокинулась о четвертій ранку, щоб спекти дітям млинців — але те, що зустріло мене біля квартири сина, розірвало мені серце...

З життя15 хвилин ago

«Тепер у мене друга свекруха — її слова змінили моє життя»

Сьогодні мій щоденник отримав новий запис: «Тепер у мене друга свекруха, Тетяна Іванівна» — ці слова змінили моє життя. У...

З життя15 хвилин ago

Мені вже 69 років, і я маю право розповісти про своє життя — таємниці, які більше не можу приховувати

Мені вже 69, і я маю право говорити про своє життя — таємниці, які більше не можу ховати У невеличкому...

З життя28 хвилин ago

Вчорашній день народження: фіаско чи епічне святкування?

Мій день народження був учора, і, чесно кажучи, досі не розумію — чи це був грандіозний провал, чи найепічніше свято...

З життя36 хвилин ago

Мені 69 років, і я маю право говорити про своє життя — таємниці, які більше не можу приховувати

Мені вже 69 років, і я маю право говорити про своє життя — таємниці, які більше не можу ховати. У...

З життя40 хвилин ago

Я вже подумки зібрала сумку, щоб втекти з дитиною від сімейних утисків

Сьогодні я у думках зібрала сумку з найнеобхіднішим — треба втікати з сином від чоловіка та його родини з цього...

З життя46 хвилин ago

После 47 лет брака муж внезапно объявил о разводе: удар, от которого я не могу оправиться

После 47 лет совместной жизни мой муж неожиданно заявил, что хочет развестись. Его слова стали для меня ударом ниже пояса,...

З життя1 годину ago

Таємниця, що розриває мене зсередини, у величному будинку моєї мами

Живу я з матір’ю у її величезному маєтку — та таємниця, яку я ховаю, розриває мені сердце. У тихому селі...