Connect with us

З життя

Чому я відчуваю провину за відсутність любові до власного сина

Published

on

Отак, слухай… Інколи доля ставить нас у такі ситуації, що й сам не знаєш, що відповісти. А буває й гірше — коли ти сам стаєш тим питанням, на яке не знаєш відповіді. Ця історія не моя, але з того дня, як я її почула, вона мене не відпускає.

Мене звати Оксана, і я виросла у великій родині. Нас було сімом: мама, тато та п’ятеро доньок. Я — найменша. І з дитинства у мене в голові вертілося одне: кого з нас мама любить найбільше?

Я часто питала її про це, особливо коли залишалися наодинці. Але мама ніколи нікого не виділяла. Відповідь була завжди одна: «Я люблю вас усіх однаково. Ви — мої діти, і моя любов до вас — однакова». Тоді мені здавалося, що вона просто уникає прямої відповіді. Але зараз я розумію — вона була мудрою. Саме тому ми з сестрами завжди були разом, підтримували одне одного.

А от я сама — мама лише одної дитини. І навіть уявити не можу, що відчуває батько, у якого їх кілька. Але нещодавно я познайомилася з жінкою, чия історія змусила мене задуматися про речі, які я навіть не наважувалася уявити.

Її звуть Соломія. Ми працювали разом, часто обідали, ділилися секретами. Я завжди любила слухати про життя інших — так краще розумієш і людей, і себе.

Соломія часто розповідала про свою доньку: як вона вчиться, працює, допомагає вдома. Показувала світлини, пишалася кожним успіхом. Я слухала й усміхалася, трохи заздрячи — ось справжня мати.

Але одного разу вона обмовилася про подарунок від… сина. Я навіть перепитала: «Си́на? Ти ж ніколи не казала, що в тебе є ще одна дитина». Соломія ніяково посміхнулася й, подумавши, розповіла правду.

Він народився першим. Тоді вона була молодою, сповненою мрій жінкою, яка хотіла бути ідеальною матір’ю. Доглядала, годувала, купала… але все частіше ловила себе на думці, що робить це автоматично. Без тепла, без того щирості, яку чекала відчути. Все було «так треба», а не «я хочу».

«Я не можу цього пояснити, — сказала вона. — Він був гарною дитиною. Слухняним, розумним. Але в моєму серці було порожньо. Я переконувала себе, що любов з’явиться з часом… Але вона не прийшла».

А потім, через чотири роки, народилася донька. І все змінилося. Те почуття, якого вона чекала, накрило її, як хвиля. Вона була щаслива. Обожнювала дівчинку, пестила, захищала. А син тим часом все далі відходив на другий план. Не била, не кричала. Але й не обіймала, не цілувала, не казала «люблю». Він був поруч — ніби чужий.

З роками почуття провини лише зростало. Вона шукала виправдання: депресія, втома, непідготовленість. Але правда була простою — вона його не любила. А коли зрозуміла, наскільки сильно обожнює доньку, стало ще болячіше. Бо одній віддала все, а другому — лише обов’язок.

«Іногда я уявляю, — шепотіла Соломія, — як він, маленький, дивиться, як я цілую сестру, гладжую її по голові. А йому — нічого. І він це пам’ятав. Завжди пам’ятав. Я бачила в його очах те саме питання, яке колись сама задавала мамі: «А кого ти любиш більше?» І я не могла брехати. Бо він знав відповідь…»

Тепер він дорослий, успішний. Поважає матір, допомагає. Але між ними — холод, порожнеча. Ніби вони грають у близьких, не будучи ними.

Я слухала й не знала, що сказати. Не осуджувала, ні. Але серце боліло. Невже й справді буває таке? Що не в змозі любити власну дитину? Що одна душа відгукується, а інша — ні?

Може, це і є найстрашніший гріх матері — не ненавидіти, не ображати… а просто не відчувати?

З того дня я інакше дивлюся на колег, друзів, сусідів. У кожного — своя історія. І, можливо, десь поряд живе жінка, яка мовчить, але кожну ніч докоряє собі за те, що не може дати любов тому, хто потребував її найбільше…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сім − п'ять =

Також цікаво:

З життя40 хвилин ago

Повернення з минулого: зрада та прощення

Щоденник: Повернення з минулого – зрада та прощення Я складала речі у валізи, готуючись до переїзду до коханого чоловіка, коли...

З життя43 хвилини ago

Слідами минулого: шлях до родинного тепла

Тіні минулого: подорож до родинного тепла Олег із Софією збиралися в гості до її батьків у невелике містечко на березі...

З життя51 хвилина ago

Загадкові підозри на обрії дачного сезону

Тінь підозр на дачному обрії Оксана, сидячи у своєму затишному будиночку в передмісті Львова, перегортала старий блокнот у пошуках номера...

З життя52 хвилини ago

Она собирала объедки. Ресторатор раскрыл жуткую правду, следуя за ней.

Георгий Соколов — владелец известного ресторана «Медвежий Угол» в самом сердце Москвы. Заведение, перешедшее к нему от отца, славилось безупречной...

З життя1 годину ago

Примари минулого: шлях до родинного затишку

Тіні минулого: подорож до родинного тепла Олег і Світлана збиралися в дорогу до її батьків у маленьке містечко над Десною....

З життя2 години ago

Письмо в бардачке старой машины изменило мою жизнь

Он оставил письмо в бардачке своей старой “Лады”… и этим перевернул мою жизнь. Прошлый год был настоящим испытанием. Я —...

З життя2 години ago

Загадка таємничого дарунка

Таємниця обіцяного подарунка У просторній залі ресторану в центрі Львова греміло весілля Оксани та Тараса. Гості веселилися, музика лилася рікою,...

З життя2 години ago

Відкладена мрія: зрада та визволення

Мрія, відкладена на потім: зрада та звільнення Скільки себе пам’ятала, Оксана мріяла про подорож до Франції. Вона уявляла, як гулятиме...