Connect with us

З життя

Я втомилася від безкінечного контролю свекрухи

Published

on

Я втомилася від нескінченного контролю свекрухи

Коли я виходила заміж, я наївно думала, що найбільші труднощі в житті — це іпотека, діти та побут. Але на ділі виявилося, що справжнім випробуванням для мого терпіння стала зовсім не бідність чи втома після безсонних ночей. Найважчим тягарем для мене стала… свекруха.

Наші з нею стосунки з самого початку не склалися. Її дратувало буквально все: як я одягаюся, як готую, як виховую дитину, як прибираю в домі. А найголовніше — що я дозволяю собі не мовчати. Я ніколи не була з тих жінок, що погоджуються, закусивши язика. Я не з тих, хто терпить. І, мабуть, саме це її бентежило найбільше.

Спочатку вона чіплялася до моїх кулінарних здібностей. Ну не вмію я пекти! Не люблю я возитися з тістом, у мене немає до цього ні бажання, ні натхнення. Та й чесно кажучи — не вважаю випічку корисною їжею, то навіщо витрачати час і сили на те, що сама навіть не їм? Але для свекрухи це звучало як злочин.

— Якщо не вмієш пекти — то ти не господиня! — твердить вона, заходячи в дім з черговим пирогом. — Хоч мати чоловікові пиріг спеке, коли дружина невміха.

Чоловік, звісно, брав пироги. І навіть з подякою. А потім розповідав, як у офісі колеги за мить з’їли все до останньої крихти. А свекруха ходила задоволена, ніби медаль на груди отримала. Мені було обідно — але я мовчала. Поки що.

Але їжа — це були лише квіточки. Далі пішло все підряд. Її дратувало, як я прибираю в квартирі. На її думку, підлогу треба мити тільки вручну, швабру вона вважала «знаряддям лінивих». Нижню білизну, виявляється, не можна прання в машинці — лише руками. Прасувати потрібно все — навіть простирадла та шкарпетки! Вона, бачте, «все життя так робила». А я? А я вважаю, що в ХХІ столітті мучити себе домашньою роботою до сьомого поту — це, м’яко кажучи, дивно.

Стиральна машина та сушарка — мої найкращі друзі. Я акуратно складаю сухі речі й кладу їх у шафу. Так, якщо дуже пом’ялися — прогладила. Але лише тоді, коли це дійсно потрібно. Я вважаю, що жінка не повинна перетворюватися на пралю та прибиральницю. Особливо якщо вона працює не менше за чоловіка.

А потім свекруха добралася й до моєї зовнішності.

Я отримала підвищення, дохід зріс, і я нарешті дозволила собі трЯ дозволила собі трішки подумати про себе, і це знову стало приводом для її незадоволення.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один + десять =

Також цікаво:

З життя19 хвилин ago

Гостеприимство в деревне: визит к родственникам

Долгая дорога из Испании Наконец-то я, Марина, добралась до родной деревни после изматывающего перелета из Испании. Чемоданы, аэропорты, бесконечные ожидания...

З життя49 хвилин ago

Большая квартира в сердце исторического района: семейные тайны мужа и его матери.

У моего мужа и его матери есть просторная четырёхкомнатная квартира в старинном доме в самом сердце Москвы, на Арбате. Вместе...

З життя49 хвилин ago

Узурпована свобода: подорож одного флакончика

Переможені свободою: історія одного флакончика З Олегом ми знайомі багато років, але справжня дружба спалахнула лише пару років тому. Обоє...

З життя1 годину ago

Я підтримую колишню невістку, а син вважає це зрадою

— Олена, нащо ти в це в’яжешся? — пошепки питають подруги. — Вона тобі ніхто. Одружиться ще раз — і...

З життя2 години ago

Несподіване одруження: як я став чоловіком через спідню білизну та впертість

Випадковий шлюб, або як я став чоловіком через трусики та звичайну впертість — Натягай швидше трусики та виходь! За п’ять...

З життя2 години ago

Щезни і не заважай”: Остання подорож матері

“Зникни і не заважай”: Остання дорога матері Прожили вони з Михайлом Іллічем життя довге, нерівне, як стара сільська дорога —...

З життя2 години ago

Неожиданная находка в утреннем мусоре

**Дневник Светланы** Необычное утро Сегодня проснулась в семь, как всегда, с мыслью о новом дне. За окном стояла тишина, и...

З життя3 години ago

Не приходь назад, онуче…

Не повертайся, онуку… — Та все, діду, їду! Гарно у вас, прямо як у дитинстві! Лазня — просто казка! Ніби...