Connect with us

З життя

Чому я не відчуваю нічого до тяжкої хвороби моєї матері? Она це заслужила.

Published

on

Моя мати тяжко хвора, і я не відчуваю до цього жодних емоцій. Вона заслужила це.

У нашому під’їзді живе літня жінка на ім’я Марія Іванівна. Завжди вона була доброю сусідкою для всіх, готова допомогти і словом, і справою. Коли моя мати захворіла, Марія Іванівна не раз приходила до нас, щоб приглядати за нею, поки я була на роботі або займалася дітьми. Вона доглядала за мамою, допомагала по господарству, і завдяки її турботі мама почала одужувати.

Але згодом сама Марія Іванівна серйозно захворіла. Її стан виявився набагато гіршим, і її довелося госпіталізувати. До того моменту я була певна, що вона самотня, що в неї немає ні дітей, ні родичів. Але виявилося, що в неї велика родина: син, який обіймає високу посаду у великій компанії, донька — успішна підприємиця, кілька онуків. Всі вони живуть у достатку, але за весь час, поки ми були сусідами, я жодного разу не бачила, щоб хтось із них заходив до Марії Іванівни в гості.

Коли вона потрапила до лікарні, її донька з’явилася, щоб зібрати необхідні речі. Я зустріла її у під’їзді і спробувала запропонувати допомогу, поділитися досвідом догляду за хворою. Але її відповідь мене приголомшила:

— Це мене не стосується. Я принесла те, що велів лікар, більше нічого не треба. Нехай скаже дякую, що я взагалі приїхала.

Я була вражена такою холодністю. Як можна так ставитися до власної матері? Принести речі за списком і піти, не показавши ні краплі співчуття.

Кожен день після роботи я відвідувала Марію Іванівну в лікарні, намагалася підтримати, розповідала новини, старалася підбадьорити. А потім поверталася додому і не могла перестати думати про її доньку, про її байдужість.

Моя мати, дізнавшись про це, сказала:

— Ти не знаєш, які в них були відносини в родині. Може, не просто так діти від неї відвернулися.

— Але це ж її мати, як би там не було.

— Якби всі думали так, як ти, світ був би набагато кращим.

Ці слова змусили мене задуматися. Справді, ми не завжди знаємо всю правду про чужі родини, про те, які там були відносини, які образи та рани приховані від сторонніх очей. Але все одно мені важко зрозуміти і прийняти таку байдужість до людини, яка дала тобі життя.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять − 7 =

Також цікаво:

ES4 хвилини ago

# La deuda que se venció

Antes pensaba que lo peor que un hombre podía hacerle a su esposa era ignorarla en una fiesta. Ahora sé...

EN3 години ago

Next.

— The Debt My Father Never Told Me About The rain hadn't stopped since Tuesday, and by the time they...

FR3 години ago

# La clé qu’elle n’a jamais rendue

« Vous avez jusqu'à vendredi. Après, on change la serrure. » Élise Beaumont a répété cette phrase deux fois, comme...

UA4 години ago

Заголовок для звіту

**Три тижні на милицях: як весілля з тридцятьма гостями стало для одного одеського чоловіка найважчим уроком у житті** Я двадцять...

FR4 години ago

Une femme de ménage à Lyon, et l’enfant qui a porté sa blouse

Je m'appelle Julien Rocher, j'ai quarante-trois ans, et je dirige — enfin, je dirigeais à l'époque — les activités les...

UA4 години ago

# Хлопчик, що обманював маму заради собаки

Тарасик стояв біля смітників на Пасічній і не міг зрушити з місця. Звідкись із купи картону долинало тонке скавуління —...

ES4 години ago

Herencia en disputa

**Sábado, 3:40 de la tarde. Un dúplex en la calle Kedzie, Pilsen, Chicago.** —Empaca tus cosas, Rosario. No lo compliques...

FR5 години ago

Le pharmacien de la rue des Lilas

Je m'appelle Nadia Bensaïd, j'ai quarante-trois ans, et je tiens l'officine du boulevard Voltaire à Angoulême depuis onze ans. On...