З початку стосунків стало зрозуміло: жодної допомоги по дому від нього не буде.

На самому початку наших стосунків Тарас одразу дав зрозуміти: він не планує брати участь у домашніх справах. Він заявив, що заробляє гроші та утримує сім’ю, а всі обов’язки по домівці — це моя справа. Тоді, засліплена коханням, я погодилась на ці умови, певна, що впораюся з усім сама.

Роками накопичувалася втома. Я працюю на рівні з чоловіком, але, повертаючись додому, мене зустрічають нескінченні клопоти: прибирання, варіння їжі, прання, допомога дітям з уроками. Тарас же після роботи відпочиває, вважаючи, що виконав свою частину. Мої прохання про трохи допомоги він відхиляє, нагадуючи про нашу домовленість. У моменти розпачу я ділилася переживаннями із сестрою Соломією. Вона нагадувала, що я знала про його позицію ще на початку й сама з нею погодилася. Соломія підкреслювала, що дорослу людину не змінити, особливо якщо вона впевнена у своїй правоті.

З народженням дитини все стало гірше. Я сподівалася, що батьківство змінить Тараса, але він залишився таким самим. Усю турботу про маля поклали на мене. Він виправдовувався втомою та важливістю своєї роботи, кажучи, що фінансове забезпечення сім’ї — його головний обов’язок. Я почувалася самотньою і непробитною. Розмови з подругами лише тільки додавали розчарування: їхні чоловіки брали участь у сімейних справах, допомагали з дітьми та по господарству. Я почала порівнювати своє життя з їхнім, і образа зростала.

Одного разу, не витримавши, я вилила Тарасові все, що накипіло. Він вислухав ммені, але його відповідь була очікуваною: “Ти знала, на що йдеш. Я не змінився й не збираюся — якщо тобі це не підходить, то вирішуй сама, що робити далі.”