Connect with us

З життя

«Що ховається в холодильнику?»: як чоловік змусив мене задуматись про замок на дверцятах

Published

on

Колись я й подумати не могла, що почую від когось: «Тобі б замок на холодильник причепити». Спочатку сміялася — ну що за дурниці! Аж поки одного разу в крамниці не побачила на полиці пластикові зашморги для холодильників. І раптом зрозуміла: це ж може стати моїм порятунком. Мене звуть Оксана, і я втомилася… втомилася від того, що мій чоловік їсть усе. Без залишку.

Мій чоловік — Богдан. Коли ми лише почали зустрічатися, я думала, що в нього просто гарний апетит. Ну любить чоловік поїсти, ну й що? Готувала із задоволенням, годувала його смачними стравами, старалася, як могла. Мені було приємно, коли він уплітав вечерю за обидві щоки. Тоді це здавалося знаком кохання. Тепер — егоїзмом.

З часом усе стало нестерпним. Повертаюся з роботи — а холодильник порожній. Вчора ввечері він був забитий до країв: борщ, м’ясо, вареники, пиріжки. А сьогодні? Лише брудні миски та плями від соусу на полиці. І жодного каяття. Богдан ніколи не питає, чи можна щось з’їсти. Не запитує, чи залишити мені хоч трохи. Він просто відчиняє холодильник — і знищує все, що побачить.

Найгірше те, що я вже почала ховати їжу. Так, як у дитинстві! Ховала сир за банками, залишала собі йогурт у сумці на балконі, засовувала подалі від очей улюблену курку… Все одно знаходить. Ніби в нього нюх, як у мисливського пса. Одного разу я навіть побачила, як він розігріває приховану мною їжу та з насолодою їсть, причмокуючи. А потім ще й миску не вимив.

Коли я скаржилася подрузі, та лише усміхнулася:

— Зате який апетит! Радій, що не відмовляється від їжі — значить, смачно готуєш.

Смачно? Так. Але ж я теж людина! Іноді хочеться просто взяти миску, сісти на кухні з чашкою чаю та поїсти в тиші. Але щоразу мене випереджає він. Мій чоловік.

Одного разу я спеціально купила все, щоб зробити улюблену страву старшого сина — пиріжки з капустою. Випекла, залишила йому половину на вечерю. А коли ми повернулися додому — пиріжків не було. Богдан з’їв усі. Сам. За годину.

Син заплакав. Я не витримала і вперше в житті накричала на Богдана. А він лише знизав плечима:

— Хотілося. Що тепер?

У Богдана, треба сказати, й зовнішність відповідна — животик, пухкі щоки, важке дихання від переїдання. Колись він ходив у спортзал, а тепер лише диван та тарілки. Коли я якось сказала, що так багато їсти — шкідливо, він образився. А коли натякнула, що варто б схуднути, відповів, що любить себе таким, який є.

Я економлю, купую продукти на розпродажах, а він все з’їдає за півдня. Сімейний бюджет тріщить по швах. Я витрачаю майже половину зарплати лише на їжу. А він? Вважає, що продукти — моя турбота. А його — їсти.

Одного разу я не витримала:

— Якщо ти їси за трьох, то спробуй хоча б купити сам. Хоч на тиждень.

Він подивився на мене, ніби я запропонувала йому продати нирку.

— Що, тепер я маю годувати всіх вас? — обурився. — У нас спільна родина, а ти зі скаргами.

Ось тоді я зрозуміла: справа не в їжі. Справа в повазі. А точніше — у її відсутності. Якщо чоловік вважає нормальним спустошувати холодильник, не залишивши навіть яблука дитині — він думає лише про себе. І це боляче. До сліз.

Діти вже тепер помічають, що їм дістаються лише «об’їдки» після тата. А коли я зварила узвар і спеціально сховала банку у шафі — син сказав: «Мамо, ти тепер як у казці — ховаєш їжу від тата». І було боляче, бо це була правда.

Я не хочу робити з дому поле бою. Але якщо нічого не зміниться — доведеться купити той проклятий замок. Замикати холодильник на ключ. Або… просто поставити ультиматум.

Бо я — не кухарка в їдальні. І не прислуга. Я — дружина. І мати. І теж заслуговую на повагу. Навіть у дрібницях. Навіть коли йдеться про звичайну вечерю.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 − 3 =

Також цікаво:

З життя7 хвилин ago

Загадкові підозри на обрії дачного сезону

Тінь підозр на дачному обрії Оксана, сидячи у своєму затишному будиночку в передмісті Львова, перегортала старий блокнот у пошуках номера...

З життя8 хвилин ago

Она собирала объедки. Ресторатор раскрыл жуткую правду, следуя за ней.

Георгий Соколов — владелец известного ресторана «Медвежий Угол» в самом сердце Москвы. Заведение, перешедшее к нему от отца, славилось безупречной...

З життя41 хвилина ago

Примари минулого: шлях до родинного затишку

Тіні минулого: подорож до родинного тепла Олег і Світлана збиралися в дорогу до її батьків у маленьке містечко над Десною....

З життя46 хвилин ago

Письмо в бардачке старой машины изменило мою жизнь

Он оставил письмо в бардачке своей старой “Лады”… и этим перевернул мою жизнь. Прошлый год был настоящим испытанием. Я —...

З життя56 хвилин ago

Загадка таємничого дарунка

Таємниця обіцяного подарунка У просторній залі ресторану в центрі Львова греміло весілля Оксани та Тараса. Гості веселилися, музика лилася рікою,...

З життя1 годину ago

Відкладена мрія: зрада та визволення

Мрія, відкладена на потім: зрада та звільнення Скільки себе пам’ятала, Оксана мріяла про подорож до Франції. Вона уявляла, як гулятиме...

З життя1 годину ago

Я думала, что муж мне изменяет, пока не раскрыла его двойную жизнь

Я думал, что жена мне изменяет… Пока не проследил за ней и не узнал правду. Первые пять лет с Людмилой...

З життя2 години ago

Загадка омріяного дарунка

**Секрет обіцяного подарунка** У великому залі ресторану в серці Львова гуляло весілля Оксани та Богдана. Гості веселилися, музика лилася рікою,...