Досить вередувати, я голодний! Хіба другий день застуди — це причина лежати?

“Годі вже капризничати, я голодний! Невже другий день нежитю — це повага валятись у ліжку?”

Нерозуміння чоловіком простих речей стало тією крапкою, після якої моя подруга вирішила, що годі. Ми знайомі з Соломією ще зі школи. Завжди вважала її сильною жінкою, але те, що вона терпіла цей шлюб три роки, досі змушує мене дивуватися.

Її чоловік Тарас був з тих, хто вважав, що світ обертається навколо нього. Головний біль у тебе чи температура під сорок? Неважливо, головне — щоб вечеря була вчасно. Для Тараса статус дружини включав обов’язки кухарки, прибиральниці, медсестри та психологині, але сам він ці ролі сприймав як щось само собою зрозуміле. Навіть співчуття від нього можна було не чекати.

Навіть коли Соломія лежала в лікарні з ускладненнями після грипу, він навіть не завітав. А після виписки одразу заявив: “А хто вечерю готуватиме?” Коли вона відповіла, що не спала всю ніч, він фуркнув: “Ото трагедія! Втомилась… То не лінися, йди рухайся, їсти хочеться!”

Соломія встала. Але не за продуктами — а до ЗАГСу. Потім зібрала речі й поїхала до батьків. Мовчки, без скандалів і довгих розмов. Просто пішла.

І це був правильний вибір. Коли кохання перетворюється на зневагу, залишатися поруч — це катувати себе. Тепер Соломія знову розквітає, і в її голосі я чую силу. І вірю, що попереду в неї все буде добре.