Connect with us

З життя

Щастя не за розкладом: мій шлях до материнства в 45 всупереч осуду та страхам

Published

on

**Щастя приходить не за розкладом графіка**

Сьогодні я хочу розповісти вам про одне життя. Про життя однієї жінки, яка довгі роки носила в серці біль, а потім знайшла щастя там, де вже не сподівалась. Це історія моєї дружини — Ольги з Луцька.

Ми познайомилися з нею, коли їй було всього 19, а мені — 23. Любов спалахнула миттєво, і незабаром ми вже стояли під вінцем, як дві душі, пов’язані однією мрією. Мріяли про великий будинок, город, а головне — про дітей. «Якщо дозволять кошти, народимо і п’ятеро!» — жартувала вона тоді. Ми навіть ім’я для первістка придумали — Данило. Та доля мала інші плани.

Роки минали. Ми звели будинок — міцний, затишний, з верандою та садком. Було все, крім найголовнішого. Ольга не могла завагітніти. Обійшли лікарень у Львові, Рівному, платних клініках — безрезультатно. Випробування, ліки, сльози, надія, ясна знову згасала. Я жодного разу не докоряв їй. Коли одного разу вночі вона проговорила: «Якщо хочеш піти — я зрозумію…», я лише міцніше обійняв її:

— Ти — моя родина. І ні з ким іншим я не хочу жити.

Так ми й жили — удвох. Вже й не сподівалися. Аж поки восени, напередодні її 45-річчя, вона не відчула нездужання. Думала, що застуди, але вирішила здати аналізи. Лікар промовив те, від чого їй здалося, що час зупинився:

— Ви вагітні. 5–6 тижнів.

Вона навіть не повірила. Потім плакала — від радості, від страху, від того, що тепер усе може змінитись. «А якщо не вийде? А якщо немовля буде хворе?» — безпощада думки. Але вона знайшла в собі сили сказати мені.

Я не просто зрадів — я сяяв, немби не міг всидіти на місці. «Навіть не думай про аборт, — сказав я. — Ми впораємось. Я буду з тобою».

На день народження ми оголосили про вагітність. Лише моє мати обняла Олю. Решта лише переглянулись, а потім посипались: «Ти з глузду з’їхала?», «В 45 років?!», «Дитина буде соромитися старої матері». Навіть її власна мати мовчала.

Після того вечора Оля не могла спати. А вранці — кров, паніка, «швидка». Діагноз — «загроза викидня». Вона провела в лікарні майже сім місяців. Я кожного дня їздив до неї навідувати, привозив фрукти, говорив, що все буде добре. Я був її опорою.

Коли прийшов час пологів, акушерка, побачивши вік Олю, буркнула:

— Ого… старородяща…

Я одвів її убік і пояснив кількома словами, що таке не варто казати. Вона повернулася з вибаченням:

— Ви пробачте. Це просто медичний термін. Але ви виглядаєте чудово!

Пологи тривали 20 годин. Я не відходив від дверей. І діждався — народився син. 4 кілограми, 58 сантиметрів. Здоровий, сильний, гарний.

Ми подзвонили всім. Але приїхали лише моя мама і подруга Оксана. Мати Олі навіть не перетелефонувала.

Ми назавжди пішли у батьківство. Без нянь, без допомоги. Нам було все одно, що давні друзі віддалилися, що родичі не запрошують на свята. У нас був син — наш Данило. Він виріс розум, добрим, сильним. Захопився спортом, поїхав на стажування до Німеччини, поважав матір і дуже любив мене.

В 23 він привів додому дівчину й сказав:

— Тато, мамо, я хочу одружитися.

Ми обняли його, бо знали, що він справжній чоловік. І він готовий до своєї сім’ї.

На 70-річчя Олі зібралися близькі. Чекали сина з дружиною. Він подзвонив:

— Мамо, вітаю тебе з юві, і… з новим статусом. У нас народилися дві доньки! Я скоро приїду.

Оля заплакала. Гості аплодували. А я підняв келих і сказав тост, а потім одягнув на неї намисто.

— Дякую тобі, Олю, що колись ти не здалася. Що подарувала мені сина… а тепер — і онучок.

Оля всхлипувала, витираючи сльози. Через 25 років після засуджень, страху й боротьби — вона стала найщашою жінкою. А тепер — найщасливішою бабусею.

*Щастя приходить, коли його не чекаєш. Навіть якщо всі навколо кажуть, що вже пізно — це брехня. Ніколи не пізно.*

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять − шість =

Також цікаво:

З життя36 хвилин ago

Три жінки, одна кухня і постійна метушня

Ось історія, адаптована для української культури: Три жінки, одна кухня і жодної згоди — Гаразд. Понеділок — мій. Вівторок —...

З життя2 години ago

Кінець суперечок

Випадок про повідок — Олесь, вставай та виведи Барса погуляти, я не робот! — Василь Шевченко вдарив долонею по кухонному...

З життя3 години ago

Тайна, що їх єднає

Ось, слухай, я адаптував історію під український колорит. — Оленко, це хто з тобою на фото? Якийсь хлопець у шкіряній...

З життя3 години ago

Незалежний голос: таємниця зниклого брата

**Брат, про якого мовчали** — Оленко, це хто з тобою на фото? Якийсь парубок у шкірянці! — Віктор Коваль ткнув...

З життя4 години ago

Кінець любові, початок успіху

**Захід стосунків, схід кар’єри** Тиша у двійку вбила наше кохання, але розбудила мою душу. — Я йду, Іване. І не...

З життя4 години ago

Кінець любові, початок успіху

Захід кохання, світанок кар’єри Тиша удвох — Я йду, Богдане. І не намагайся мене зупинити, — Олеся стиснула в руці...

З життя5 години ago

Занадто велика турбота

Українська адаптація: Слишком багато турботи Марічка прокинулася від запаху смаженого часнику та дивного дзюрчання. У кімнаті було темно, але за...

З життя5 години ago

Переповнена турботами

**Занадто багато турбот** Соня прокинулася від запаху смаженої цибулі та дивного лускоту. У кімнаті було темно, але за стінкою брязкали...