Весілля дочки Зинаїди: тепла сімейна атмосфера серед друзів і рідних.

Олена видавала заміж доньку. Гостей було небагато, біля 35, майже всі — родичі та друзі нареченого.

Донька Наталка була прекрасна, як усі наречені. Для Олени її раннє заміжжя у 19 років стало несподіванкою. Вона все ж сподівалася, як і будь-яка мати слухняної дівчинки, що Наталка спершу закінчить університет, а вже потім… Але сталося так, як сталося. Донька на другому курсі, наречений Петро — на останньому. Вони вирішили одружитися — і точка. Петро вважав, що життя без шлюбу — нерозважливо, його дівчина гідна стати дружиною одразу й назавжди!

Колишній чоловік Олени, батько Наталки, на весілля не прийшов, хоча його запрошували. Та все ж подарував доньці певну суму грошей — хоч і за це дякуй. Пройшло вже п’ять років, як він пішов з родини, не намагався підтримувати зв’язок із донькою, обмежився лише аліментами через бухгалтерію.

Свято в розпалі. Все було чудово, ведучий знав свою справу. Олену турбував один із гостей, схоже, далекий родич нареченого, — він не зводив із неї очей. Щоб вона не робила, куди б не пішла, відчувала його погляд. Він буквально «свердлив» її. Вона навіть розсердилася — як сміє цей хлопець так на неї дивитися?

Залунала музика вальсу, рідкісного на сучасних молодіжних святах — адже й танцювати його вміють одиниці.

Олена любила вальс, тому з радістю пішла танцювати з тим самим хлопцем, на якого ще п’ять хвилин тому сердилася за його нав’язливий погляд. Він танцював божественно. Вони були найгарнішою парою в центрі кола. Олена й так добре виглядала, але сьогодні здавалася скоріше сестрою, а не матір’ю нареченої. Витончена сукня смарагдового кольору підкреслювала її струнку фігуру, легенька модна зачіска, блиск у очах робили її просто невідразною.

— Де ти так навчився танцювати? — запитала вона, коли він провожав її після танцю.

— Багато років займався бальними танцями. У мене добрий нюх — я відразу зрозумів, що краще за вас тут ніхто не рухається, — усміхнувся він.

Решту вечора Тарас — вони познайомилися — танцював лише з Оленою. Він не відходив від неї, щоб не пропустити наступний танець. У Олени трохи запаморочилася голова від випитого шампанського й відчуття дивної легкості, немов вона знову стала молодою.

*Ну й що, що молодий? Хоча б натанцююся досхочу — коли ще так доведеться?*

Після весілля Наталка переїхала до чоловіка. Квартиру вони поки що орендували. У Олени закінчився тижневий відпустка, і вона вийшла на роботу. Та дуже здивувалася, коли після закінчення робочого дня побачила біля будівлі соцзахисту, де працювала, Тараса з букетом квітів.

— Ти що тут робиш? Та ще й з квітами? Завтра колеги сміятимуться з мене — питатимуть, у якому класі вчиться мій кавалер! — обурилася вона.

— Я вже працюю після університету. Мій робочий день закінчується на годину раніше, і мене спалило бажання побачити вас. Координати дізнався у вашої доньки, ось. І я не такий уже й молодий поруч із вами — мені, між іншим, 25, — образився Тарас.

— А мені 40, між іншим! Відчуваєш різницю? Попереджаю чесно — не йди за мною! Не витрачай свій час! Озирнися — скільки навколо молодих та гарних дівчат! — Олена рішуче пішла до автобусної зупинки.

— Вам 40? Не може бути! Та навіть якщо — нічого страшного. Я кохатиму вас у будь-якому віці, і ніхто мені не завадить — навіть ви! Тепер я вірю в кохання з першого погляду — тільки побачив вас на весіллі, одразу пропав, — швидко говорив він, йдучи за нею.

Тарас став зустрічати Олену щодня: їхав з нею в автобусі до її дому, а потім повертався до себе. Він нічого від неї не вимагав, був неймовірно ввічливим і турботливим.

Чого кривити душею? Олені подобалася така увага, але вона розуміла — різниця у віці завелика. Вона не хотіла зіпсувати йому життя — адже він мав зустріти молоду дівчину.

Як би вона не намагалася його відштовхнути, з часом їхні стосунки почали розвиватися. І в цих стосунках Тарас показав себе як чуйну, порядну та серйозну людину. Коли Олена захворіла на пневмонію, він став доглядати за нею. Фактично, він поставив її на ноги. Тоді вона і зрозуміла — його почуття справжні, він дійсно її любить.

Того напору його емоцій Олена не витримала й здалася на милість переможцеві. Та й яка жінка вистояла б?

Тарас зробив їй пропозицію. Донька зі зятем переконували погодитися та стати його дружиною. Олена відмовлялася. Вона була впевнена — рано чи пізно він її покине.

Вона б і далі сумнівалася, якби не несподівана вагітність, яку Олена хотіла перервати. Яка ще дитина? У неї ж незабаром онуки з’являться. Тарас, швидше за все, кине її, і їй самій доведеться виховувати дитину.

Але Тарас перекреслив усАле Тарас міцно взяв її за руку і сказав: “Я нікуди не піду, бо моє щастя — це ти”.