Connect with us

З життя

Бабуся продала квартиру, дізнавшись, що онук хоче її вигнати

Published

on

Коли бабуся дізналась, що онук хоче вигнати її з квартири, вона продала її без жалю.

Навіщо брати іпотеку, якщо можна дочекатися, поки бабуся помре, і отримати її житло? Саме так міркував двоюрідний брат мого чоловіка, Дмитро. У нього дружина Оксана та троє дітей, і вся їхня родина живе у очікуванні спадщини. Вони не хочуть зв’язуватися з кредитами, мріючи про день, коли бабусина квартира дістанеться їм. Поки вони живуть у матері Оксани в тісній двокімнатній квартирі у Львові, і, судячи з усього, цей побут їх нещадно тяготить. Дмитро і Оксана все частіше шепочуться про те, як би «вирішити питання» з бабусею.

А бабуся, Ганна Іванівна — справжній перлинний характер. У свої сімдесят п’ять вона повна енергії, живе яскраво і не скаржиться на здоров’я. Її будинок у центрі Львова завжди відкритий для друзів, вона освоїла смартфон, ходить на виставки, відвідує театри, а іноді навіть дозволяє собі легкий флірт на танцях для пенсіонерів. Вона немов сяє, і її життя — приклад того, як можна насолоджуватися кожним днем. Але для Дмитра й Оксани це не привід для гордості, а причина для роздратування. Вони втомилися чекати.

І ось їхній терпець урвався. Вони вирішили, що Ганна Іванівна має переписати квартиру на Дмитра, а сама переїхати до будинку для літніх людей. Вони навіть не приховували своїх намірів, стверджуючи, що «бабусі там буде краще». Але Ганна Іванівна не з тих, хто здається. Вона рішуче відмовила, і це розпалило справжню бурю. Дмитро розлютився, кричав, що вона «егоїстка» і «повинна думати про онуків». Оксана підливала оливи в вогонь, натякаючи, що бабуся «занадто зажилася».

Ми з чоловіком, дізнавшись про це, були в шоці. Ганна Іванівна завжди мріяла про подорож до Італії — побачити Колізей, відчути аромат кави, пройтися вузькими вуличками Риму. Ми запропонували їй переїхати до нас, здати її квартиру в оренду й копіти на мрію. Вона погодилася, і незабаром її простора трикімнатна квартира в центрі міста почала приносити дохід. Дмитро й Оксана, дізнавшись про це, влаштували грандіозний скандал. Вони вважали, що квартира за правом їхня, і вимагали, щоб бабуся пустила їх туди жити. Вони навіть звинуватили мого чоловіка, Івана, у тому, що він «вплинув» на бабусю заради спадщини. Дмитро дійшов до того, що вимагав віддати йому гроші з оренди, називаючи їх «своєю законною часткою». Ми відповіли, що цього не буде, і крапка.

Оксана почала заходити до нас майже щодня. То сама, то з дітьми, то з якимись дивакуватими подарунками. Вона розпитувала, як справи в бабусі, але ми бачили справжню мету — вони з Дмитром все щели сподівалися, що Ганна Іванівна скоро «піде» і залишить їм спадок. Їхня жадібність та безсоромність вражали.

Тим часом Ганна Іванівна накопичила достатньо грошей і вирушила до Італії. Повернулася вона сяюча, з валізою історій та фотографій. Ми запропонували їй не зупинятися: продати квартиру й продовжити подорожі, а на старість жити з нами у затишку. Вона задумалася й вирішилася. Її велика квартира піла за гарну ціну, а на отримані кошти вона купила маленьку затишну студію на околиці Львова. Решту вклала у нові пригоди.

Ганна Іванівна об’їздила Іспанію, Німеччину та Швецію. У Швеції, на екскурсії озера Меларен, вона познайомилася з шведом на ім’я Юхан. Їхній роман був ніби з кіно: у сімдесят п’ять вона вийшла за нього заміж! Ми з Іваном прилетіли на весілля у Швецію, і це було неймовірно — бачити, як вона сяє у білій сукні, оточена квітами й посмішками. Ганна Іванівна заслужила це щастя. Вона все життя працювала, виростила дітей, допомагала онукам, а тепер нарешті живе для себе.

Дмитро, дізнавшись про продаж квартири, розлютився. Він вимагав, щоб бабуся віддала йому студію, стверджуючи, що «їй і так вистачить». Як він збирався помістити туди п’ятьох — загадка. Але нас це вже не хвилює. Ми щасливі, що Ганна Іванівна знайшла своє місце під сонцем. А Дмитро й Оксана… Їхня історія — нагадування, що рідні іноді показують своє справжнє обличчя, коли справа стосується грошей.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × 3 =

Також цікаво:

З життя2 хвилини ago

Я – більше ніж доглядальниця

Мені 62 роки, я живу у Львові і нещодавно пережила ситуацію, яка розколола моє серце. Моя донька, Соломія, та її...

З життя4 хвилини ago

Чому ти ненавидиш мене, коли я піклуюся про тебе?

Моє життя в маленькому селі під Житомиром перетворилося на нескінченний жах. Я, Олена, вже багато років живу під одним дахом...

З життя5 хвилин ago

Втрачена назавжди: не встиг вибачитись

Темні вулиці Львова супроводжували Тараса додому після довгого робочого дня. Він ішов, заглиблений у свої думки, але тривога стискала сердце....

З життя6 хвилин ago

Коли терпінню настав край, доля відкрила нові двері

Я більше не могла витримувати його гнів, але життя подарувало мені новий шанс. Вечір у нашій київській квартирі був звичайним:...

З життя58 хвилин ago

Втратити назавжди, не встигнувши попросити прощення

Темні вулички Києва супроводжували Миколу додому після важкого робочого дня. Він ішов, загублений у думках, а тривога стискала серце. Вікна...

З життя1 годину ago

Я приніс погані новини, але батьки вразили мене ще більше

Олег їхав у старенькому автобусі по загрузлих дорогах до батьків у передмісті Львова, і серце його стискалося від важкого передчуття....

З життя1 годину ago

Новий шанс: Як я звільнилася від тиранічного гніву

Вечір у нашій квартирі в Черкасах був звичайним, як сотні інших: я, Оксана, прибирала після вечері, мій чоловік Богдан дивився...

З життя1 годину ago

Чотири роки шлюбу: утримую чоловіка сама

Мені 32 роки, і вже чотири роки я заміжня за людиною, яка перетворилася на тягар. Я, Соломія, живу у Львові...