З життя
Він мріяв усиновити сина колишньої дружини, але дізнався, що це його рідна дитина…
Коли Оксана пішла від Романа, йому здавалося, що життя втратило сенс. П’ять років разом, три з них — у спільному будинку під Києвом. Він любив її щиро, до самозабуття. Але вона обрала іншого — бізнесмена з Одеси, який обіцяв їй квартиру в центрі, подорожі та розкоші. А Роман лишився сам. З пусткою в душі.
Він зарився у роботу. Додому повертався лише годувати свого кота Барсіка. Друзі відійшли на другий план, а про хобі взагалі забув. Та за два роки він став керівником, а потім відкрив власну справу. Тоді біль почав відступати. З’явився час на життя, на нові знайомства.
А одного дня він почув жахливу звістку: Оксана загинула. Її чоловік, той самий «успішний», підняв на неї руку, і під час сварки вона впала — нещасно, фатально. Залишився маленький син, якого збиралися віддати в дитбудинок. Роман не вагався — поїхав до хлопчика.
Той сидів, притулившись до стіни, і ридав. Крихітний, беззахисний, наче його світ розвалився. Роман не міг дивитися на це спокійно. Він почав навідуватися щодня — носив іграшки, солодощі, просто сидів поруч. Хлопчик повільно звикав, але тягнувся до нього. Тоді Роман вирішив: він усиновить його. Адже він усе ще любив Оксану. Як можна кинути її дитину наодинці з цим світом?
Через місяць хлопчик переїхав до нього. А за рік Роман вже не уявляв свого життя без нього. Це був його син серцем — дотепний, розумний, добрий. Вони гуляли парками, їздили на море, каталися на гірках у “Дитинстві”. І раптом, на весіллі друга, хтось промовив:
— Слухай, а ти впевнений, що він не твій? Він ж як дві краплі вода схожий на тебе…
Роман засміявся:
— Ні, Оксана сказала б.
— А якщо й сама не знала?
Ця думка не давала йому спокою. Він зробив тест ДНК. Результат був однозначним: це його син. Рідний. Кровний.
Роман не знав, що відчувати: радість, біль чи провину. Він не знав, що в нього є дитина. А Оксана… Можливо, й сама не знала. А може, просто мовчала.
Тепер він розумів, чому хлопчик з першого дня здавався таким рідним. Чому саме до нього тягнувся. Він не просто врятував чужу дитину. Він повернув додому свого власного сина. І хоч минулого не зміниш, тепер у нього є шанс зробити все інакше — заради сина, заради пам’яті про Оксану, заради себе.
Життя іноді повертає нам те, що ми вважали втраченим. Головне — бути гідним цього дару.
Готовуй, прибирай та заробляй сам! Я не твоя покоївка, – гучно сказала я, виходячи з дому.
“Хочеш сарделек чи яєшню?” — запитала Оксана. Олег сидів за столом, гортаючи новини в телефоні. “Сардельки. Тільки без твоїх експериментів”,...
Вигнана з дому: жінка залишає все з розбитим валізою.
Олені було 72 роки, коли власний син вигнав її з дому — і все через одну просту причину: вона втратила...
Не залишай чоловіка, ми звикли до розкішного життя! — схлипувала мати
“Мамо, я більше не можу так жити”, — стояла біля вікна Оксана, дивлячись на сиве небо, затягнуте важкими хмарами. “Що...
Право вибрати свій шлях
Сліпучий промінь сонця прорізався крізь штори, висвітлюючи напружені обличчя за обіднім столом, але навіть він не зміг розтопити лід, що...
— Просто служи, – промовив чоловік. Але моя відповідь залишила його без слів.
**Щоденник Оксани** “Просто доглядай за домом,” – голос Віктора звучав буденно. Навіть не відірвав очей від телефона. – “Твоя робота...
Жених став чоловіком, але золовка вирішила виселити наречену з спальні
— Ой, а ти хто? — глухо промовив чоловічий голос із спальні, коли Соломія відчинила двері своєї хати. — Це,...
Повертай мого сина негайно, або зіткнешся з наслідками! — грізно вимагала колишня свекруха, стоячи на порозі моєї квартири.
Соломія сиділа на кухні у своїй новій квартирі, розглядаючи старі фотографії. Сім років шлюбу вмістилися в один маленький альбом. Вона...
– Я обожнюю цей дім. Синку, переведи його на моє ім’я! – Свекруха зазіхає на моє житло.
Оля завмерла, почувши слова свекрухи. Пальці самі розкрилися, і піднос із приголомшливим грюкотом впав на підлогу веранди. Усією хатою розлетілися...