Connect with us

З життя

Батько залишається серцем нашої родини, навіть коли ми з братом вже дорослі.

Published

on

Ми з братом вже давно дорослі, але батько залишається серцем нашої родини.

Нам із братом давно за тридцять, у кожного свої домівки, та наш семидесятирічний тато й досі тримає нас разом. Він живе сам у невеличкому будиночку на околиці міста. Мами вже немає, тому ми з Русланом робимо все, щоб батькові не було самотньо. Мене звуть Олег, мого брата — Руслан. Хоч і робота забирає багато часу, ми обидва намагаємося бувати в нього якомога частіше.

Я приїжджаю до тата що-неділі. Готую йому на тиждень: борщ, деруни, тушковану капусту, каші. Він завжди жартує, що у мене смачніше, ніж у шинку, хоча я знаю — це його спосіб мене підбадьорити. Поки їжа кипить, я прибираю в хаті, перевіряю, чи все гаразд. Батька звуть Іван Степанович. Він любить згадувати минулі часи, розповідає одні й ті ж історії, які я чув сто разів. Але я все одно слухаю — у цих розповідях увесь його світ, і мені подобається, як світятся його очі, коли він згадує.

Руслан приходить до тата що-середи. Брат живе далі, але знаходить час. Він бере на себе справи по хазяйству: лагодить кран, коси траву, взимку чистить сніг. Тато намагається допомагати, але ми з братом відправляємо його відпочивати. «Ви мені не даєте занудьгувати», — сміється він. Часто Руслан бере з собою свою восьмирічну доньку Дарійку. Вона обожнює дідуся, а він їй у відповідь: каже казки, вчить грати в шашки. Ці миті — справжнє щастя для батька.

Тато в нас рухливий, незважаючи на роки. У нього є город, де він садить огірки, помідори, петрушку. Каже, що праця на землі тримає його у формі. Любить читати газети, дивитися старі кінофільми. Іноли ми з братом кличемо його на прогулянку або в гості, але він майже завжди відмовляється: «Мені і вдома добре». Та ми бачимо — наші прихід для нього важливі. Він ніколи не скаже це голосно, але його посмішка говорить сама за себе.

Ми з братом дуже різні, але в одному схожі — над усе цінуємо батька. Він для нас не просто родич, а приклад. Я пам’ятаю, як він нас учив працювати, бути чесними і завжди поважати людей. Навіть тепер, коли ми самі батьки, він залишається для нас авторитетом. Після мами він змінився, став тихішим. Але ми намагаємося заповнити ту порожнечу своєю любов’ю. Інколи думаю — як би вона раділа, бачачи, як ми піклуємося про нього.

Моя дружина Марія теж дуже любить тата. Часто передає йому домашні вареники або соління. Батько завжди дякує, жартує, що ми його «розпестили». У нас із Марією двоє дітей, і вони з радістю біжать до дідуся. Старший, тринадцятирічний Богдан, допомагає в городі, а молодша, десятирічна Оксана, дивиться на його розповіді з широкими очима. Ці зустрічі наче скріплюють нашу родину.

Інколи думаю — як швидко летить час. Тато вже не такий жвавий, як колись, але дух у нього міцний. Ми з братом домовились — ніколи не залишимо його одного. Якщо треба буде, заберемо до себе або знайдемо помічницю. Але поки він хоче бути у себе — ми шануємо його вибір. Головне, щоб він знав: ми завжди поряд.

Наші недільні та середові візити стали ритуалом. Це не просто турбота про їжу або порядок — це наш спосіб сказати батькові, як він нам дорогий. І коли я бачу його усмішку, коли він обнімає Дарійку або дякує за вечерю, я розумію: ці хвилини — безцінні. Життя навчило мене цінувати родину, і я вдячний долі за те, що в нас є тато, який і досі тримає нас усіх разом.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шість − два =

Також цікаво:

З життя3 години ago

Two Weeks a Cat Kept Visiting the Window—Staff Were Stunned When They Discovered the Reason

For two weeks, the cat kept appearing at the window. The staff couldnt believe it when they found out why....

З життя3 години ago

Nothing Terrible Happened in the End! Well, It Happens to the Best of Men – Got Carried Away and Couldn’t Stop in Time

“Vicky, really, nothing terrible has happened! Men do this sort of thingthey get carried away, can’t stop themselves in time....

З життя5 години ago

Well, in the end, nothing terrible happened! It’s just one of those things that happens to men – got carried away and couldn’t stop in time!

**Diary Entry 25th March** Nina kept pleading with me. “Emily, honestly, nothing truly awful happened! Men slip up sometimesgot carried...

З життя6 години ago

And what exactly are we doing here? Why are we barging into someone else’s house?

Long ago, in a quiet village near Bath, there lived a woman named Eleanor Whitmore. She stood in the doorway...

З життя7 години ago

What on Earth Are We Doing Here? Why Are We Breaking Into Someone Else’s House?

“Oh, what are we doing here? Why are we breaking into someone elses house?” “Its over, Emily. I want a...

З життя8 години ago

Terrifying Surprise Uncovered by Chance: My Four-Year-Old Sister Lucy’s Umbilical Hernia Required Immediate Surgery—She Refused to Go Without Dad, So We Waited for Him to Return from His Trip to Escort Her to the Operating Room.

A shocking discovery came about purely by chance. My four-year-old sister, Lucy, developed an umbilical hernia. The doctors said not...

З життя10 години ago

Early Spring

Early Spring Little Emily, a four-year-old girl, studied the “newcomer” who had recently appeared in their neighbourhood. He was a...

З життя10 години ago

A Terrifying Discovery by Pure Chance: My Four-Year-Old Sister Lucy Developed an Umbilical Hernia. Doctors Warned Us Not to Delay—The Sooner the Surgery, the Better. Lucy Refused to Go to the Hospital Without Dad, So We Waited for His Return from a Work Trip, and He Walked Her All the Way to the Operating Room.

The terrible truth came to light by pure chance. My four-year-old sister, Lucy, had developed an umbilical hernia. The doctors...