Connect with us

З життя

«Ми думали, що бабуся допоможе з онуками, але вона зруйнувала наш дім»

Published

on

Ось історія, яку мені розповіла дуже близька подруга. Вона з чоловіком – звичайна молода пара з двома дітьми: дівчинкою п’яти років і хлопчиком півтора років. Як і у багатьох, все йшло за звичайним сценарієм: мама в декреті, тато працює. Жили скромно, але щасливо.

Допоки фінанси не почали тріщати по швах.

Коли молодшому виповнилося півтора роки, моя подруга, Оксана, вирішила вийти на роботу. Чоловік старався, але його заробітку ледь вистачало на найнеобхідніше. Про няню й мови не йшло – послуги дорогі. Єдиним варіантом здавалася бабуся – мама чоловіка. Жінка, здавалося, погодилася без особливого спротиву. Усі були впевнені: з онуками їй буде в радість, а Оксана зможе підтримувати сім’ю грошима.

Оксана була вихована в повазі до старших, і в її голові не виникало сумнівів, що бабуся впорається – адже вона сама виростила гарну людину.

Але все пішло не так.

Через кілька тижнів бабуся почала скаржитися: діти, мовляв, невиховані, бешкетні, не слухаються, постійно роблять безлад, ще й погано їдять і бігають по хаті що-дня. Вона дзвонила Оксані на роботу й нарікала, як їй важко.

– Їм потрібна твоя рука, ти їх неправильно виховала! – сердито казала свекруха. – А я, прошу вибачення, не няня. У мене свої справи й своє здоров’я. Я не зобов’язана сидіти з ними щодня.

Кульмінацією стало те, що вона одного разу заявила, що їй потрібен «законний вихідний посеред тижня». Оксана була в шоці: вона з чоловіком працюють, повинні бути на робочих місцях, а тут – бабусі раптом треба відпочити. Куди подіти дітей – нікого не хвилює.

Критика свекрухи стосувалася не лише дітей. Вона почала встановлювати свої порядки в хаті сина й невістки. То рушники, на її думку, висять не так, то ковдри «нерівно заправлені», то каструлі стоять не на тих полицях. Одного разу вона навіть почала перебирати їхню білизну, пояснюючи, що в її домі все має бути за її правилами. Спочатку вони терпіли, але згодом їхня чаша терпіння переповнилася.

Коли старшу врешті взяли до садочка, Оксана з полегшенням зітхнула. Залишився лише син, якого, за прогнозами, у садок не візьмуть ще рік. Але рішення вже було прийняте: свекруха більше не буде нянею. Оксана звела спілкування з нею до мінімуму. Дзвінки – раз на пару тижнів, а онуків вона бачила раз на місяць, і то – без особливого ентузіазму.

Так, бабуся допомогла у скрутний момент, але постійні докори, тиск і спроби «виховувати всіх і все» зруйнували те тонке волосся довіри, яке ще залишалося між ними. Оксана зізналася мені, що більше не хоче, щоб її діти росли під таким тягарем. Вона й сама виросла без бабусиних повчань і вважає, що дітям потрібна теплота й любов, а не крики й незадоволення.

Здалеку може здаватися – невдячна невістка. Але коли тобі щодня капають на мозок, осуджують за кожну дрібницю і при цьому не допомагають, а лише погіршують ситуацію – хочеться втекти. І не повертатися.

Іноді здається, що бабусі й дідусі забувають: онуки – це не їх діти. Вони не зобов’язані виховувати їх з нуля, щодня. Вони – для любові, мудрого слова, ласки. А не для виховання у стилі 80-х з криками й докорами.

Ось і Оксана вирішила: краще самій справлятися, хай і важко, аніж знову впускати до дому людину, яка руйнує все своєю присутністю. І я її розумію.

А ви як думаєте – чи повинні бабусі щодня допомагати з онуками, чи це лише добра воля, до якої не можна примушувати?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − один =

Також цікаво:

FR5 години ago

Ce que Camille a vu dans la tempête

Camille Ferrand tenait une petite galerie rue des Tanneurs, à Annecy, à deux pas du canal du Thiou, celui où...

FR11 години ago

Le Testament sous le pommier

Je m'appelle Odette Vasseur, j'ai soixante-quatorze ans, et le jour où j'ai enterré mon deuxième mari, sa fille m'a jetée...

FR11 години ago

**Le dossier bleu**

L'infirmière avait pris ma tension trois fois quand elle a enfin croisé mon regard et détourné les yeux vers le...

ES14 години ago

# La clienta del pañuelo azul

Me llamo Marisol, tengo cincuenta y ocho años y llevo diecisiete trabajando en la caja tres del Publix de Coral...

HE15 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

HE15 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

PL16 години ago

# Rachunek uciekającej panny młodej

Głośniki nad głowami wciąż odtwarzały stare przeboje Anny Jantar, gdy moja matka wyrwała mikrofon didżejowi i uznała, że wesele potrzebuje...

EN16 години ago

# The Christmas I Stopped Being Their Bank

My daughter-in-law's fork froze halfway to her mouth when my son stood up and pointed at the door. "Pay rent...