Connect with us

З життя

Хоче довести, що я без нього не впораюсь? Давай перевіримо!

Published

on

Чоловік сказав, що без мене він упорається, а я без нього – ні. Що ж, побачимо.

Після восьми років шлюбу я, Оксана, нарешті зняла з себе ярмо стереотипів, які мені все життя нав’язували мати, бабушек та свекруха. Вони переконували, що гарна дружина – це жінка, яка встигає все: працює, виховує дітей, тримає домівку в чистоті, готує смачні обіди, а чоловік завжди ходить в випрасуваній сорочці, ситий і задоволений. Я намагалася відповідати цьому образу, але мій чоловік, Богдан, не цінував моїх зусиль. Він звик, що я все роблю сама, навіть не помічаючи, як я виснажена. Я втомилася – втомилася бути невидимою, втомилася тягнути все на собі.

Перед очима завжди були приклади родини. Мати, бабуся, старша сестра Марія – всі вони були ідеальними господинями, жили заради сім’ї. Мати працювала у школі, поверталась додому, готувала обід, а потім до півночі перевіряла турботи. Ніхто не вважав це подвигом – це було її «жіноче призначення». Батько досі не знає, де лежать його шкарпетки. Мати приносить йому капці, накриває на стіл, подає вечерю. Я ніколи не бачила, щоб він взяв у руки пилосос чи швабру. Так, він багато працював, повертався пізно, але заробляв добре. Завдяки цьому він купив мені й сестрі квартири. Мати могла б не працювати, але вважала, що її внесок у бюджет важливий. Так її виховала бабуся, а вона виховувала нас.

Марія, моя старша сестра, вийшла заміж на п’ять років раніше і наслідувала матір. Вона старанно доглядала за домом і дітьми. Коли я бувала у неї в гостях, усе там сяяло: діти охайні, хата в чистоті, на столі свіжа випічка. Після весілля я теж мріяла про таку сім’ю. Хотіла бути ідеальною дружиною, все робити сама. Але Богдан, на відміну від мого батька чи чоловіка сестри, не заробляв багато. Він часто вертався пізно, але його зарплатня не покривала всіх потреб. Я заспокоювала його, казала, що він талановитий і з часом досягне успіху. А сама крутилася, як білка у колесі.

Богдан не допомагав по господарству. До шлюбу він жив із батьками, і його мати, Надія Петрівна, оберігала сина від «жіночих» справ. На її думку, чоловік повинен лагодити, ремонтувати і піднімати важке. Але у Богдана була грижа, тому і важкі речі він не носив. За вісім років ми зробили один ремонт, і то найняли будівельників. А я напружувалася, щоб усе було ідеально: прибирала, готувала, прала, прасувала. Хотіла бути тільки «гарною дружиною», але сили танули з кожним днем.

Два роки тому я народила другу дитину. Вагітність і пологи були важкими, я ледве пересувалася, але Богдан, замість підтримки, почав бурчати. Його дратував несмачний борщ, непрасувана сорочка, пил на полицях. Я, виснажена, з немовлям на руках, намагалася якось встигати. Мати і свекруха в один голос твердили, що я не роблю нічого особливого – це звичайні жіночі обов’язки. Я вірила їм, хоче всередині зростало відчуття, що я тону під вагою їхніх очікувань.

Все змінилося, коли мій семирічний син, Андрійко, відмовився прибирати іграшки, заявивши: «Це бабська робота, мама прибере». Він повторював слова батька. У ту мить у мені щось зламалося. Якби я була в іншому настрої, може, й зітхнула б, але тоді мене накрила хвиля лютості й відчаю. Я кричала, плакала, не могла зупинитися. Це був не просто вибух емоцій – це був крик душі, яка втомилася бути невидимою. Я заспокоїлася лише через годину, але зрозуміла: так більше не може бути.

Ввечером я вирішила поговорити з Богданом. Спокійно хотіла пояснити, як мені важко, як я задихаюся без його допомоги. Я не просила взяти на себе все – лише розділити обов’язки: сходити до крамниці, посидіти з дітьми, щоб я могла помитися, прибрати раз на тиждень. Але він перервав мене: «З чим ти не справляєшся? З дітьми? З прибиранням? З готуванням? Я тебе забезпечую, поки ти у декреті, а ти хочеш, щоб я робив твою роботу? А ти що тоді робитимеш – лежатимеш на дивані?» Його слова різали, як вогнений крижань. Він не почув мене, не зрозумів. Після сварки він кинув: «Я без тебе впораюся, а ти без мене – ні». Що ж, побачимо.

З того дня я вирішила: досить. Повернулася на роботу на півставки. Раніше я давала уроки англійської, і тепер знову почала це робити. У нас вдома почалася холодна війна. Я перестала бігати за Богданом: не готувала йому, не прала його речі, не прасувала. Готувала лише для себе та дітей, піклувалася про них. Він захотів жити без мене? Нехай спробує. Мати і сестра відмовилися допомагати з дітьми, звинувачуючи мене в тому, що я руйную шлюбний союз. «Яка дурниця – не годувати чоловіка! Він правий, ти сама винувата. Працювала, вела господарство – і нічого, жива», – говорили вони. «Ти жінкаТа якщо він не зміниться, я знайду в собі сили піти – краще самотність, ніж життя в тіні.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 − один =

Також цікаво:

З життя1 хвилина ago

Літо в підвалі

**Підвальне літо** Спочатку був гуркіт. Такий, від якого дзвенить у вухах, ніби в стіну будинку на розі Полтавської вулиці врізався...

З життя3 хвилини ago

Она впустила незнакомца, не подозревая, что спасает своего сына

2 июня. Сегодня вспомнил историю, которая перевернула моё представление о судьбе. Его знала вся Россия. Лучший онколог Москвы, профессор Дмитрий...

З життя55 хвилин ago

Присутність поруч

Ще літом ця лавка у сквері на Львівській була гучною: школярі їли морозиво, сміялися, сперечалися про фільми та ігри. Восени...

З життя2 години ago

Коли завітала Радість

Коли прийшла Радість Пізній вечір, березнева мряка — і Дмитро, як завжди, повертався додому після зміни. З заводу він ішов...

З життя2 години ago

Літо у підземеллі

**Підвальне літо** Спочатку був грюкіт. Такий, від якого дзвенить у вухах, ніби просто в стіну будинку на розі Саксаганського в’їхав...

З життя3 години ago

Коли з’явилася Радість

Коли прийшла Радість Пізній вечір, березнева імла — і Андрій, як завжди, повертався додому після зміни. З заводу йшов пішки:...

З життя3 години ago

Нужденні злидні

Марійка росла, як бур’ян на городі — без турботи, без тепла, без уваги. Ні ласки, ні догляду, навіть простого людського...

З життя4 години ago

УБІДНЕНА

Оля виросла, як бур’ян біля дороги — без догляду, без тепла, без уваги. Ні ласки, ні турботи, навіть простого людського...