Конфлікти в сім’ї через неприпустиму поведінку невістки під час її вагітності.

Щоденник
…Моє життя в маленькому містечку під Житомиром перетворилося на пекло з того часу, як моя невістка, Орися, завагітніла. Ми з нею ніколи не були близькі, але до цього я терпіла її грубість, сподіваючись на мир у родині. Тепер вона переступила всі межі: лає нас із чоловіком, кричить, принижує, а наш син, Тарас, мовчить, пояснюючи це її «становищем». Її хамство роз’їдає мене, але більше за все болить безсилля сина.

Ми з чоловіком, Богданом, одразу зрозуміли, що Орися — не подарунок. Невихована, зневажлива, вона з першого дня дивилася на нас зверхньо. Але раніше вона ще якось стримувалася. Ми не багатії, але виховання маємо і завжди намагалися ігнорувати її злі слова. Усе змінилося з вагітністю. Ніби хтось з неї зірвав маску: Орися стала немовлям, а її грубість — отруйною. Вона кричить на нас, ображає, а Тарас лише розводить руками: «Вона ж у положенні, її треба шанувати». Я задихаюся від образи, але він нічого не бачить.

Ось приклад: мій минулорічний день народження. Я готувала цілий день, накрила стіл, старалася пригостити гостей. Орисі не сподобався один із салатів. Нормальна людина промовчала б, але вона схопилася й вигукнула: «Це найогидніший салат у моєму житті! Більше таке не готуй!» Я оніміла. Гості переглядалися, мені було боляче й соромно. Я промовчала, але всередині кипіло. Тарас спробував її втихомирити, але Орися продовжила: «Чому я маю мовчати? Це моє право сказати, що салат — бруда!» Гості, до речі, з’їли все до чиста, лише їй він «не зайшов». Її слова були як ляпас, але син навіть не заступився.

Їхнє весілля — окрема історія, яку я досі згадую з жахом. Орися напилася, несла дурниці, а потім посварилася з сестрою через якусь дрібницю. Гості були в шоці, ледве розняли їх. Її батьки сиділи спокійно, ніби так і має бути. Тоді я зрозуміла, що її грубість — не випадковість, а частина її натури. Але навіть це не підготувало мене до того, що почалося після вагітності. Під приводом «гормонів» вона стала тираном. Кожне слово, кожна просьба викликають у неї стейки, а ми з чоловіком стали мішенню для її образ.

Коли на УЗІ сказали, що у них буде хлопчик, ми з Богданом не втрималися й придбали блакитний комплект для немовляти. Прийшли в гості, подарували з посмішкою, а у відповідь почули крик: «Ви що, з глузду з’їхали? Це погана прикмета, заздалегідь не купують!» Орися верещала, називала нас забобонними дурнями, а Тарас стояв, опустивши очі, не сміючи їй перечити. Ми пішли, почуваючись приниженими. Я не могла повірити, що мій син дозволяє так звертатися з рідними.

Нещодавно наша донька, Марія, запросила нас усіх у ресторан на свої іменини. Ми раділи, сподівалися на теплий вечір. Орися з’явилася на шаленій шпильці, хоча терміни вже великі. Я обережно зауважила: «Може, варто носити щось простіше? Це небезпечно для тебе й дитини». І тут почався шабаш. Вона заревіла: «Ти мрієш, щоб я впала й покалічила дитину! Тільки й чекаєте, щоб щось сталося!» Її звинувачення були жахливими. Богдан спробував мене захистити, попросив її стриматися, але Орися вибухнула ще більше, назвала нас «старими дурнями» і, грюкнувши дверима, пішла. Тарас побіг за нею, навіть не вибачившись. Іменини були зіпсовані, готи пошепки обговорювали сцену.

Я не могла заспокоїтися. Якби моя Марія так розмовляла із свекрухою — мені було б соромно. Це не просто невихованість, це зневага. Через три дні Тарас подзвонив. Я не стала з ним говорити, передала слухавку Богдану. Син вибачився, але сказав, що не змусить Орисю просити пробачення — «вона й так на нервах». Його слова добили мене. У мене троє дітей: Марія — моя гордість, молодший син, Олексій — добрий і турботливий, а Тарас… Він став чужим. Дозволяє дружині нас принижувати, витирати об нас ноги. Це зрада.

Ми з Богданом вирішили не виносити сміття з хати, хоч могли б розповісти родичам — тоді Орисі було б несолодко. Але я не хочу опускатися до її рівня. Моє серце розривається: чому Тарас не захищає нас? Невже ми виховали його таким безхребетним? Чи може Орися зробила його своєю тінню? Я не знаю, як жити з невісткою, яка отруює наше життя, і сином, який цього не бачить. Їхня дитина — наш онук, але я боюся, що Орися налаштує його проти нас. Ця думка давить мене, але я не здамся. Якщо син не знайде в собі сили зупинити дружину — я сама поставлю її на місце, навіть якщо це розірве нашу родину…