З життя
«Невістка наполягає на рівній любові до всіх дітей, але я не можу…»
Я не з тих жінок, що легко відкидають чиїсь долі. Життя мене багато чому навчило. Сама виростила двох дітей, пройшла через труднощі й розпач, знаю ціну справжній турботі та безсонним ночам, коли дитина з температурою, а ти сама поруч — і більше ніхто не потрібен. Але є речі, які не змусиш з’явитися. Наприклад — любов.
Коли мій син Дмитро сказав, що одружується з жінкою, у якої вже є дитина, я не заперечувала. Підтримала, як мати, бо бачила — він щиро закоханий. А для мене головне — щоб син був щасливий. Його любили, цінували. Хай там у кого що за плечима — лише б щиро. Я жодного поганого слова не сказала про Маріичку, його обраницю. Сама виховує дівчинку, чоловік втік — таких не судять, їх треба розуміти. Але…
Минуло сім років, як вони стали родиною. Софійці від першого шлюбу тепер шість, а нашому спільному онукові Ярославчику — лише два. Дівчинка розумна, гарна, спокійна. Але все ж… вона не моя кров. Так, я роблю все можливе. Так, приношу подарунки — однакові, без образ, не ділю гривні. Можу почитати Софійці казку, пограти в «дочки-матері», допомогти з уроками. Але моє серце — із Ярославчиком. У ньому я бачу свого Дмитра, риси мого покійного чоловіка. Від нього тану, дихаю обережно — такий рідний. А з Софійкою… просто добре ставлюся. Поважно, доброзичливо. Але не більше.
Саме через це й виникла сварка з Маріичкою. Вона, бачите, вимагає, щоб я любила Софійку так само, як Ярославчика. Наче любов — це кран, який можна відкрити за наказом. Ні, любонько, так не буває. Я не вмію грати на публіку. Можу допомогти, бути поряд, підтримати — але не вмію брехати.
Я не докоряю Софійці. Вона просто дитина, що опинилася у складній ситуації. Але в неї є свої бабусі. Хай одна далеко, друга взагалі зникла після розлучення — це не моя провина. Маріичка сама розповідала, як її мати, працюючи на пенсії, рідко бере дітей. Як без попередження не впустить на поріг, якщо не привезли їжу чи запасний одяг. То чому ж усі докори — мені?
Я, на відміну від сватьки, завжди поруч. За першим дзвінком. То одяг привезу, то продукти, то Софійку на гурток відвезу. І все це — з любов’ю. Але тією, яку можу дати. Більше — ні. Не вимагайте.
МаріМаріичка все частіше зустрічає мене холодним поглядом, але я знаю — справжня родина не в крові, а в чесності.
Alright, lads, fishing can wait,” Victor decided, grabbing the landing net. “We’ve got to save the poor bloke.
“Alright, lads, fishing can wait,” decided Victor, grabbing the landing net. “Weve got to rescue the poor thing.” Victor steered...
Mary Veronica Stone Lived Each Day with a Deep, Lingering Pain—Like a Constant Echo in Her Heart. In 1979, as a Young Woman, She Lost Her Twin Daughters When They Were Just Eight Months Old.
Margaret Elizabeth Whitmore carried a quiet ache in her chest, like a whisper that never faded. In 1979, when she...
Maria Veronica Soto Lived Every Day with a Silent Pain, a Persistent Echo in Her Heart. In 1979, While Still Young, She Lost Her Twin Daughters When They Were Only Eight Months Old
Margaret Elizabeth Whitmore carried a quiet pain within her, like a persistent echo in her chest. In 1979, when she...
Who Are You With, Little Girl?” I Asked.
“Little one, who are you looking for?” I asked. A small girl, no older than six, stared up at me...
The Child Who Wouldn’t Speak… Until She Came Along
The Child No One Could Make Speak Until She Arrived Emmas mother had been poorly for years. Every day was...
I Remember the Day Matteo Walked Through Our Door—Just Five Years Old, Frail, with Eyes Too Wide for His Face, Clutching a Worn-Out Backpack, His Only Possession. Laura and I Had Waited Three Years for This Moment.
I remember the day when Oliver stepped over the threshold of our home. He was fivesmall, fragile, with wary eyes...
If the baby looks like my ex, I’ll walk away… I’ll give up everything and walk away!” Lera whispered in a hollow voice
“If the baby looks anything like him, Ill refuse I swear on my life, Ill refuse!” Lacey said in a...
I Remember the Day Matteo Stepped Into Our Home—Just Five Years Old, Skinny, with Wary Eyes Too Big for His Face, Clutching a Worn-Out Backpack, All He Had in the World. Laura and I Had Waited Three Years for This Moment.
I remember the day Oliver stepped over our threshold. He was fivesmall, with wary eyes that seemed too large for...