З життя
Невістка кричить та ображає, а син виправдовує її вагітністю

Життя в маленькому містечку під Львовом перетворилося на кошмар, відколи невістка, Соломія, завагітніла. Наші стосунки ніколи не були теплими, але до вагітності я терпіла її грубість, сподіваючись на мир у родині. Тепер вона переступила всі межі: ображає нас з чоловіком, кричить, принижує, а наш син, Богдан, мовчить, пояснюючи це її «станом». Її хамство гризе мене зсередини, а бездіяльність сина ранить найбільше.
Ми з чоловіком, Тарасом, зрозуміли одразу: Соломія — не подарунок. Груба, невихована, вона з першого дня дивилася на нас зверхньо. Але поки що стримувалася, не переступаючи меж. Ми не з вищого світу, але маємо виховання і старалися не опускатися до її рівня. Все змінилося, коли вона завагітніла. Ніби хтось зірвав з неї маску: Соломія стала нестерпною, її грубість — отруйною. Вона кричить, лається, а Богдан лише розводить руками: «Вона вагітна, її треба берегти». Я задихаюся від образи, але він не чує.
Ось приклад. Мій минулорічний день народження. Я накрила стіл, готувала цілий день, старалася догодити гостям. Соломії не сподобався один із салатів. Вихована людина промовчала б, але вона схопилася й вигукнула: «Це найгірший салат у моєму житті! Таку гидоти не можна їсти!» Я оніміла. Гості перезиралися, мені було боляче й соромно. Я мовчала, але в душі все кипіло. Богдан намагався її заспокоїти, але вона продовжила: «Чому я маю мовчати? Я маю право сказати, що салат огидний!» Гості, до речі, з’їли все дочиста — і лише їй він «не сподобався». Її слова були як ляпас, але син не заступився.
Їхнє весілля — окрема історія, яку до цього дня згадую з жахом. Соломія напилася, несла дурниці, а потім посварилася з сестрою через якусь дрібницю. Гості були в шоці, ледве їх розняли. Її батьки сиділи спокійно, ніби так і має бути. Тоді я зрозуміла: її грубість — не випадковість, а частина її натури. Але навіть це не підготувало мене до того, що почалося з вагітністю. Під виглядом «гормонів» вона перетворилася на тирана. Кожне слово, кожна просьба викликають у неї істерику, а ми з Тарасом стали мішенню для її образ.
Коли на УЗД сказали, що у них буде хлопчик, ми зробили подарунок — купили набір блакитних пелюшок. Прийшли в гості, подарували з усмішкою, а у відповідь почули крик: «Ви що, з глузду з’їхали? Це погана прикмета, не можна купувати заздалегідь!» Соломія верещала, називаючи нас забобонними ідіотами, а Богдан стояв, опустивши очі, не сміючи її зупинити. Ми пішли, почуваючись приниженими. Я не могла повірити, що мій син дозволяє так поводитися з батьками.
Нещодавно наша донька, Мар’яна, запросила всіх у ресторан на своє свято. Ми сподівалися на теплий вечір. Соломія прийшла на шалених підборах, хоча термін у неї вже великий. Я обережно зауважила: «Може, варто носити зручніше взуття? Це небезпечно для тебе й дитини». І почався пекло. Вона закричала: «Ти мрієш, щоб я впала й покалічила дитину! Сном і волею бачите, як я зламаю ноги!» Її звинувачення були жахливими. Тарас спробував мене захистити, попросив її стерігтися слів, але Соломія вибухнула ще дужче, назвала нас «старими дурнями» і, грюкнувши дверима, пішла. Богдан кинувся за нею, навіть не вибачившись. Святковий вечір був зіпсований, ми сиділи пригнічені, а гості перешіптувалися.
Я не могла заспокоїтися. Якби моя Мар’яна, доросла мати двох дітей, так розмовляла з свекрухою, я б згоріла від сорому. Це не просто невихованість — це повна зневага. Через три дні Богдан подзвонив. Я не хотіла говорити, передала слухавку Тарасу. Син вибачився, але сказав, що не змусить Соломію просити пробачення — «вона й так на нервах». Його слова добили мене. Я народила трьох дітей: Мар’яна — моя гордість, молодший син, Олексій, — добрий і турботливий, а Богдан… Він став чужим. Дозволяє дружині принижувати нас, дивитися зверхньо, ганьбити перед людьми. Це — зрада.
Ми з Тарасом вирішили не виносити бруду з хати, хоча могли б розповісти родичам, і тоді Соломії було б непросто. Але я не хочу опускатися до її рівня. Моє серце розривається: чому Богдан не заступається за нас? Невже ми виховали його таким слабким? Чи вона зробила з нього свою тінь? Я не знаю, як жити поруч із невісткою, чия грубість отруює нас, і сином, який заплющує на це очі. Їхня дитина — наш онук, але я боюся, що Соломія налаштує його проти нас. Ця думка давить мене, але я не здамся. Якщо син не знайде в собі сили зупинити дружину, я сама поставлю її на місце, навіть якщо це розірве нашу родину.
