Таємниця конфлікту: відлуння сімейної ворожнечі

Скандал у Чернівцях: тінь родинної ворожнечі

– Олесю, мама дзвонила, вони з татом їдуть до нас у гості. Хочуть Настю побачити, – сказав Андрій, заходячи в кімнату, де дружина вкладала річну доньку спати.

Обличчя Олесі мимоволі витягнулося. Ця новина була для неї як грім серед ясного неба. Стосунки з Тетяною Іванівною погіршилися після народження Насті, хоча раніше були теплими. Олесю бісило, що свекруха, користуючись кожною нагодою, таємно годувала її дитину чим завгодно, ігноруючи прохання молодої матері.

Кожен візит Тетяни Іванівни закінчувався сваркою. Останній раз, три місяці тому, вона пригостила Настю шоколадним кексом. Олеся залишила доньку зі свекрухою всього на п’ять хвилин, а та вже скористалася її відсутністю.

– Що ви робите?! – обурилася Олеся, вихоплюючи Настю з рук свекрухи. – Їй всього дев’ять місяців! Який ще кекс?!

Ображена свавіллям Тетяни Іванівни, вона забрала донечку до ванної, щоб відмити обличчя й ручки, вимазані кремом. З ванної вона чула, як Андрій, зайшовши на кухню, лаяв матір:
– Навіщо лізеш туди, куди тебе не просять?
– Та нічого страшного! Ти в дитинстві їв солодке – і нічого, – виправдовувалася Тетяна Іванівна.
– Чому ти ніколи не слухаєш? – сердився син. – Оце ж із тебе мати була!
– Та що там такого? – бубоніла свекруха, схрестивши руки.

До кінця розмови Олеся повернулася з Настею на кухню. Не стримавшись, випалила:
– Ідіть геть, якщо не вмієте поводитися!

Тетяна Іванівна здивовано подивилася на невістку, потім на сина, чекаючи підтримки. Але мовчання Андрія дало зрозуміти, що він на боці дружини.
– Оце й проблема! У нас у селі всіх годували, чим хотіли, поки не було вашого інтернету з його дурницями. З півгроша гору зробили! – кинула вона й пішла до виходу.

Коли свекруха пішла, Олеся з розпачем глянула на чоловіка. Образа на Тетяну Іванівну клекотіла в грудях.
– Більше не пускатимемо її до нас, – відповів Андрій на її німе запитання.

Після того випадку Тетяна Іванівна сама не з’являлася. Вона дзвонила синові, просила фото Насті, але в гості не напрошувалася. Вирішилася на візит лише через три місяці – до першого дня народження онуки.

– Знову щось викине? – роздратовано запитала Олеся.
– Ні, я їй заздалегідь нагадав! – запевнив Андрій. – Нічого не зробить.

Олеся недовірливо подивилася на чоловіка. Вона не вірила, що вперта Тетяна Іванівна раптом почне слухатися.

Свекор з свекрухою з’явилися рівно через десять хвилин після дзвінка Андрія. Це означало, що вони були впевнені: їх пустять до онуки. Тетяна Іванівна з порога заводила:
– Де моя дівчинка? Де моя рибочка? Ми з подарунками! – і сунула Олесі пакет.

Свекор, Василь Григорович, ніс торт і пляшку шампанського. Він поспішно передав їх синові.
– Ми не розраховували на частування, все своє принесли! – гордовито заявила Тетяна Іванівна, натякаючи, що торт і шампанське – не лише для господарів, а й для них самих.

Олеся все зрозуміла. Вона передала Настю чоловікові й почала накривати стіл у вітальні. Андрій допомагав, а Тетяна Іванівна з Василем Григоровичем і онукою влаштувалися на кухні, щоб не заважати.

– Відкрий шампанське, спробуємо, двісті гривень за нього віддали, – шепнула Тетяна Іванівна чоловікові.

Василь Григорович швидко справився з пробкою й подав відкриту пляшку дружині.
– У келих налий! – скомандувала вона. – Бачиш, я з дитиною!

Свекор слухСвекор слухняно виконав прохання й подав келих, а Тетяна Іванівна, усміхнувшись, піднесла його до губ Насті – “На щастя, малятко!”.