Connect with us

З життя

Дві тижні я опікувалася онуком, але замість вдячності отримала скандал — невістка заявила, що я все роблю неправильно

Published

on

Дві тижні я доглядала онука, а натомість подяки отримала скандал — невістка сказала, що я все роблю не так.

Почалося пізнього вечора. За вікном уже глухо смеркло, коли дзвонив телефон. На екрані — син. Голос тремтів: «Мамо, Маріанну забрала швидка. Сильні болі, лікарі вирішили не ризикувати. Я їду з нею до лікарні, а Данилка залишається сам… Ти ж можеш допомогти?» За півгодини на порозі стояв син із сумками, переноскою та півторарічним хлопчиком. В очах — тривога й благання. Я не могла відмовити, хоч із Маріанною, його дружиною, у нас були, м’яко кажучи, прохолодні стосунки.

Відколи народився Данилко, я опинилася на узбіччі їхнього життя. Скільки разів пропонувала допомогу — і з готуванням, і з дитиною, і просто дати молодим відпочити — завжди чула: «Дякуємо, насамоті». Не наполягала. Але серце боліло — я бабуся, я хочу бути поруч. Востаннє я бачила онука навесні. Потім Маріанна взагалі відгородилася. Під час пандемії почалася справжня параноя: все мили хлоркою, двері відчиняли ліктем, про гостей й мови не було.

А тепер, коли грім грянув, мене все ж впустили. Син залишив цілий арсенал: баночки, креми, інструкції, запасний одяг і навіть гімнастичний м’яч. «Маріанна колише Данилка тільки на м’ячі, інакше не навіть», — поспіхом пояснив він. Я кивнула, хоча про себе подумала: «Ну вже ні, це все зайве. Дитина має вчитися засинати сама». Відправивши сина до лікарні, я подзвонила на роботу й узяв два тижні відпустки за свій рахунок. Не вперше — і не в таких халепах справлялася.

Перша ніч була тяжкою. Малюк верещав так, що прийшли сусіди — запитали, чи все гаразд. Я пояснила ситуацію. Вони пожали плечима й пішли. Але вже на третю ніч він засинав швидше. Я гладила його по спинці — тихо, рівно. Засинав під мою долоню, як під колискову.

Через п’ять днів подзвонила Маріанна. Довго розпитувала: чим я годую, як спить, якого кольору пюре. Я спокійно відповіла на все поки що. Розповіла, що він з задоволенням їсть мої домашні овочеві пюре — я сама готую, не довіряю магазинним баночкам. Вона мовчала. Не вірила, що дитина може засинати без м’яча, без надуманих ритуалів.

Минуло два тижні. Я жила цим малюком, віддавала йому всю душу. Мої руки знову пам’ятали, як тримати немовля, серце билося у такт його диханню. Я втомилася, звісно. Але була щаслива. Я нарешті відчула себе бабусею.

Коли Маріанну виписали, я передала онука, акуратно склала речі. Жодного «дякую», жодної посмішки. Лише незадоволений погляд і слова:
— Ви все зробили неправильно.
— Прошу? — не зрозуміла я.
— Ви порушили режим. Тепер він верещить уночі, а від ваших пюре в нього алергія. Ви нас не слухали. Я просила дотримуватися інструкцій. Чому ви ігнорували наші правила?

Я застигла. За два тижні жодної скарги, і ось тепер — докори. Замість подяки — скандал. Було боляче й обидно. Я не напрошувалася, я допомогла у важку хвилину. А у відповідь почула, що я «усе зіпсувала».

Тепер мені заборонено бачитися з онуком. Маріанна сказала, що мені не довіряє. Данилка я бачу лише на фоторграфіях, які син викладає у соцмережах. Він мовчить, не втручається. І я не наполягаю. Але всередині все розривається.

Я не вважаю, що зробила щось погано. Я виховувала сина без усіх цих м’ячів, і він виросив чудовою людиною. А тут — пелюшки за графіком, прикорм по грамах, усе за методичкою. Де ж у цьому любов?

Я не знаю, хто правий, а хто винен. Знаю лише одне: я бабуся, і я люблю свого онука. І якщо одного разу вони подзвонять і знову попросять про допомогу — я без вагань відчиню двері. Але ця невдячність, ця холодність — залишиться в мені назавжди.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять + 10 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

In Rio de Janeiro, in one of those neighborhoods where electric wires twist above the streets like the city’s veins, lived Mariana.

In the heart of London, where cobbled streets wound like veins beneath a tangle of telephone wires, lived Eleanor Whitmore....

З життя3 години ago

Five Years After She Left, a Wedding Revealed a Shocking Truth – 6-Minute Read

Five years after my wife left, my daughter and I attended my best mates wedding. But my world shattered when...

З життя3 години ago

Five Years After His Departure, a Wedding Revealed a Shocking Truth – 6 Min Read

Five years after she left, a wedding uncovered a shocking truth. Five years after losing my wife, my daughter and...

З життя4 години ago

Diego Herrera. Just a Lawyer.

Oliver Whitmore. Just a Solicitor. My name is Oliver Whitmore. Im twenty-eight, and Im a solicitor. Yes, I have Downs...

З життя6 години ago

My Son Abandoned Me in a Nursing Home… Now He’s Asking for Money to Pay for His Wedding

I never imagined my retirement would smell of antiseptic and lukewarm soup. At seventy, I pictured myself with red-painted lips,...

З життя6 години ago

The Wolves That Howled at the Moon

In the snow-laden forests of the Scottish Highlands, where the wind whispers through the pines and the night stretches on...

З життя6 години ago

The Wolves That Howled at the Moon

In the snow-laden forests of the Scottish Highlands, where the wind whispers through the pines and the night stretches for...

З життя9 години ago

The Second Time Around Holds Its Own Worth

**The Second Time Holds Its Worth** “Mum, I dont want to go to Grandmothers!” cried little Elizabeth, seven years old,...