Connect with us

З життя

Собака за домами лаяла всё громче: от 4 до 5 утра.

Published

on

Оце було десь о четвертій ранку. За будинками почав гавкати пес. До п’ятої його лай ставав усе голоснішим. Люди прокидалися на роботу, слухали цей істеричний гавкіт із досадою. Близько пів на шосту з хат потягнулися мешканці — робочий день починався.

Першими за поріг вийшли чоловік і жінка, мабуть, подружжя. Вони вирішили таки дізнатися, що за пес так галасує. Пройшовши трохи у бік гаражів, вони побачили його. Пес не припиняв гавкати, повернувшись мордою до будинків. А за ним на землі лежав чоловік. Подружжя кинулося до нього — стало зрозуміло, що пес кличе на допомогу.

Але чим ближче вони підходили, тим агресивнішим ставав лай. Це була вівчарка — серйозна тварина, до якої просто так не підступишся. Жінка запропонувала викликати швидку.

Швидка приїхала за мить. Двоє медиків вийшли з машини, і жінка попередила їх про пса. Але як тільки вони рушили до пораненого, вівчарка раптом замовкла. Вона підійшла до господаря і сіла поруч.

Медики обережно наблизилися. Пес сидів нерухомо.

— Що робитимемо?
— Здається, розумна, підпустила. Я підійду. Якщо що — балончиком.

Лікар поставив аптечку, присів біля пораненого, поглядаючи на вівчарку. Та мовчазно спостерігала.

Пульс був, але слабкий. Чоловік, років 35, велика втрата крові, рана в живіт. Один медик швидко зробив перев’язку, інший вколов ліки. Пес уважно стежив за кожним рухом.

До цього часу вже зібралася юрба цікавих, але всі стояли за десяток метрів — ніхто не наважувався підійти ближче.

Медики принесли ноші, обережно поклали чоловіка та завантажили у машину. Взяти пса не могли — правила. Вони подивилися на нього, він на них. Швидка повільно рушила по нерівній дорозі, а вівчарка бігла поруч…

До лікарні було недалеко. Весь шлях пес то відставав, то знову наздоганяв машину. Біля шлагбауму швидка зупинилася. Охоронець підняв перешкоду, і машина заїхала на територію.

— Там поранений чоловік. Це його пес, — сказав водій.

— Зрозумів. Але що я можу зробити? — Охоронець глянув на вівчарку і крикнув: — Фу! Стоять! Сидіть!

Ці команди трохи збентежили пса. Він зупинився, сів перед шлагбаумом і лише поглядом провів машину.

Просидівши годину, пес ліг ближче до огорожі, щоб не заважати машинам. Охоронці спочатку стежили, чи не прокрадеться він на територію, але потім, переконавшись, що він просто чекає, лиш час від часу поглядали в його бік.

— Що робитимемо?
— Та нічого. А що пропонуєш?
— Він же тут скільки сидітиме?
— Хто знає? Може, посидить та й піде.
— Ні… Він розумний. Невже чекатиме?
— А довго? Якщо там погано, то й не дочекається.
— Ось лихо… Може, годувати його?
— Га! Пригодуй тут — звільнять потім.
— Ну і що робити?
— Нічого. Подивимось. Може, сам піде. А якщо ні — тоді й вирішимо.

_______________

На досвіті вівчарка все ще лежала біля в’їзду. Охорона змінювалася. Тим, хто приходив, пояснювали ситуацію. Один із зміни сказав:

— Піду дізнаюся, як там із чоловіком. І про пса поясню. Щоб відлов випадково не викликали…

— Не годуй його тут!
— Та ну, нехай під парканом здохне!

Пес уважно дивився на людей, що сперечалися.

Минуло сорок хвилин. Охоронець повернувся.

— Ну що? Як там із чоловіком?
— Прооперували. У реанімації. Кажуть, стабільно. Ось, у їдальні забрав залишки… — Він приніс у пластиковій мисці котлету, сосиску та глибоку миску води.

— Тут годувати не можна… Іди сюди, — він поставив миски під дерево біля дороги.

Вівчарка не рухалася, лише уважно спостерігала.

— Іди, їж. Хоч води попий. Бери! Можна! — Охоронець намагався згадати команди.

Пес підвівся, але не йшов. Видно було, що він вагається. Дивився на людину, на миски, на шлагбаум… І знову сів.

— Ну, як знаєш, — охоронець відійшов до будки.

Тоді вівчарка повільно підійшла до миски, обнюхала їжу і жадно почала лакати воду.

_______________

Минув тиждень. Господаря цього розумного пса вже два дні як перевели в палату. Він поступово одужувався. Питати про пса було ні в кого — і від цього було дуже сумно.

Вони жили вдвох після того, як він пішов у запас через поранення. Служили разом, разом повернулися на цивільку. Він дуже сподівався, що такі розумні пси не пропадають.

А вівчарка тим часом перемістилася від паркану до дерев. Звідти було так само добре видно в’їзд. Охоронець підгодовував його. І тоді його спала думка — піти до господаря і сказати, що пес чекає біля лікарні. Після зміни він зайшов у відділення, де лежав чоловік.

У палаті було чотири ліжка. На одному лежав хворий, що не міг встати, а на іншому — пацієнт у спортивному костюмі.

— Добрий день, — звернувся охоронець до лежаОхоронець усміхнувся, коли побачив, як одужавший чоловік вийшов з лікарні, а вівчарка, немов блискавка, кинулася до нього, весело махаючи хвостом.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири × два =

Також цікаво:

З життя5 хвилин ago

«Хотела убрать звук, а узнала правду»: как переписка мужа чуть не разрушила брак

Уже неделю в нашем доме царит напряжённая тишина. Мы с Дмитрием избегаем разговоров, обмениваемся лишь краткими фразами о дочери. А...

З життя6 хвилин ago

Подарувала квартиру, але й цього було замало: син із невісткою проігнорували мій ювілей

Ой, слухай, ось історія… До свого шістдесятиріччя я готувалася з особливим теплом. Тижнями продумувала кожну дрібницю: склад меню, закупки, наперед...

З життя7 хвилин ago

Свекруха приїхала “захистити” сина від застуди, а мене залишила на узбіччі

Свекруха приїхала «рятувати» сина від застуди, а мене відсунула, як зайвий предмет. Іноді здається, що найважче у житті жінки —...

З життя12 хвилин ago

Сноха змінилася: від халата до макіяжу і спортзалу, а син заглиблений в роботу

Ой, слухай, я тобі розкажу одну історію… Мене звати Олена Миколаївна. Мій син, Денис, та його дружина, Мар’яна, завжди здавалися...

З життя33 хвилини ago

Минуло два роки, а я досі не отримав ні дзвінка, ні листа від доньки, і мій сімдесятий рік вже не за горами.

Минуло два роки. Відтоді моя донька жодного разу не зателефонувала, не надіслала ані листа, ані слова. Вона більше не бажає...

З життя43 хвилини ago

Відпочинок без зайвих турбот: Як родинна драма зруйнувала наші плани

У кожній родині бувають свої випробування. Дехто ділить спадщину зі злостю, дехто бореться з пияцтвом або пробачає зради, а дехто...

З життя50 хвилин ago

Невістка змінилася: від кімнатного халату до яскравого вигляду та занять у спортзалі, а мій син не помічає, зайнятий роботою.

Мене звати Ганна Миколаївна. Мій син, Олексій, і його дружина, Олеся, завжди здавалися ідеальною парою, але тепер я відчуваю, що...

З життя1 годину ago

Неочікуваний візит: на порозі плачуча свекруха, обманута хитрою суперницею

Пролунав дзвінок у двері. Я відчинила — на порозі стояла заплакана свекруха: виявилося, що коханка обікрала їх дочиста. П’ятнадцять років...