Секрет довгоочікуваного подарунка

Таємниця обіцяного подарунка

У великому залі ресторану в самому серці Черкас гучно святкували весілля Соломії та Олексія. Гості гуляли, музика ллється рікою, а молодята сяяли щастям біля святкового столу. Настав час дарувати подарунки. Першими підійшли батьки Соломії й урочисто вручили товстий конверт із грішми. Потім підійшла мати Олексія, Надія Іванівна. Скромно подарувала молодим букет троянд і, похилившись, прошепотіла: «Мій головний подарунок чекає на вас після весілля». — «Який ще подарунок?» — здивувалася Соломія, кинувши погляд на чоловіка. — «Не маю жодного поняття, про що мама», — розвів руками Олексій, збентежено посміхаючись. Але Соломія навіть уявити не могла, яку інтригу задумала її свекруха.

Ще до весілля Надія Іванівна загадково натякала синові та майбутній невістці: «Не хочу дарувати вам якусь дрібницю. На весіллі подарунка не чекайте, але потім я вас здивую чимось грандіозним!» — «Як вам зручно, — зніяковіла Соломія. — Ми нічого не вимагаємо». — «Мамо, не переймайся, усе гаразд, — заспокоював Олексій. — Нам достатньо, що ти будеш з нами цього дня». — «З порожніми руками на весілля сина я не прийду, — твердо відповіла Надія. — Тільки давайте про це не розповідатимемо родичам». — «Домовились», — кивнув Олексій, хоча Соломія сумнівалася, що свекруха виконає обіцянку. Вона знала, що у Надії Іванівни справи йдуть не дуже добре, але весілля молодята оплачували самі, не обтяжуючи рідню. Батьки Соломії, незважаючи на скромний достаток, змогли зібрати для молодят п’ятдесят тисяч гривень. На весіллі Надія подарувала лише квіти, що пройшло майже непоміченим серед тостів і танців. Зате вона гучно промовляла, вимовляла довгі тости й явно насолоджувалася увагою гостей.

«Ви навіть не уявляєте, що я для вас приготувала, — прошепотіла Надія молодим наприкінці вечора, очі її лукаво блищали. — Це буде сюрприз, який вас вразить, але трохи пізніше». — «Усе гаразд, не хвилюйся», — м’яко відповів Олексій, стискаючи руку дружини. — «Я навіть зацікавлена, — зізналася Соломія, намагаючись приховати допитливість. — Може, ти знаєш, але не кажеш?» — «Чесно, не в курсі, — знизав плечима Олексій. — Але згодьтесь, головне – не ціна подарунка, а те, що ми разом і щасливі». Соломія кивнула, але жіноча цікавість не давала їй спокою. Вона намагалася вивідати у свекрухи хоч натяк, але Надія лиш загадково посміхалася: «Якщо все розповім, сюрприз не буде справжнім. Зачекайте трохи!»

Пройшли місяці, а обіцяний подарунок так і не з’являвся. Спочатку ця тема викликала усмішки, але згодом почала дратувати Соломію. Через вісім місяців після весілля вона наважилася нагадати Надії про її слова. «Звісно, тобі тільки гроші важливі! — спалахує свекруха, голос її тремтить від образу. — Краще б спитала, як я живу, чи не потрібна мені допомога!» — «Якщо щось потрібно, скажіть прямо, ми завжди підтримаємо», — збентежилась Соломія, не розуміючи, чому викликала такий гнів. Але Надія мовчала, лише грала роль ображаної й поскаржилася синові на «нахабство» невістки. «Не чіпай маму з цим подарунком, — попросив Олексій дружину. — Вона мені таку сцену влаштувала, терпіння не вистачає». — «Я лише запитала з цікавості, адже вона ж так інтригувала!» — виправдовувалася Соломія.

Після цього Соломія намагалася уникати свекруху, спілкуючись лише за потреби. Але це лише погіршило ситуацію. Надія знову почала скаржитися синові: «Поки твоя дружина чекала від мене розкішний подарунок, вона крутилася довкола мене. А як зрозуміла, що нічого не буде, так одразу носом крутить і уникає!» — «Це неправда, Соломія не така», — захищав дружину Олексій. — «Тоді поясни її поведінку! — не вгамувалася Надія. — Після тої розмови вона навіть у мій дім не заходить, а якщо й говорить, то крізь зуби». Соломія, дізнавшись про це, лише зітхнула: «Свекрусі не догодиш. Спочатку її дратувала моя увага, тепер — моя стриманість. Завтра звинуватить мене в тому, що не так подивилася чи посміхнулася!» — «Вона думає, що нам від неї потрібні лише гроші», — винувато відповів Олексій. — «Ага, а сама за рік нічого не подарила, — нагадала Соломія. — Мої батьки, між іншим, постійно привозять гостинці, діляться овочами із городу й ніколи не приходять з порожніми руками». — «Ти натякаєш, що мама приходить до нас з порожніми руками? — напружився Олексій. — Вона в мене одна, і я прошу її поважати». — «Без проблем, — відрізала Соломія. — Але вона не тільки приходить ні з чим, а ще уА коли Надії Іванівні нарешті спало на думку, що її «подарунок» — це безцінні поради про те, як правильно виховувати очікуваних онуків, Соломія ледве втрималася від сміху.