Під дощем самотності

Під дощем самотності

Дружина Ярослава, Оксана, почала дивно поводитись. Одного разу вона влаштувала скандал на порожньому місці, звинувачуючи його у всіх гріхах: то тарілку не помив, то шкарпетки кинув не туди, то забув зробити те, про що вона вже набридливо нагадувала. Їй, бачте, набридло за ним прибирати! А найголовніше — він не може заробити на нову машину. Ярослав почав підозрювати, що справа не в ньому. Не для нього вона раптом почала прихорашуватись, записалась у спортзал та оновила гардероб. І Оксана пішла до іншого…

Минув рік. Одного ранку Ярослав прокинувся від дзвінка у двері. Накинувши халат, він поплескався до коридору, відчинив двері й застиг, не вірячи власним очам.

Важка сіра хмара повільно насувалася на ясне небо, немов невидима рука замальовувала його похмурою фарбою. Великі краплі дощу застукали по лобовому склу. Ярослав їхав вулицями старого містечка на березі Дніпра, і з кожною хвилиною дощ посилювався, а вітер завивав дедалі голосніше. У салоні авто було тепло, радіо тихо наспівувало мелодію, але за вікном панувала холодна туга, від якої на душі ставало морозно.

Вулиці спорожніли, лише поодинокі машини пролітали повз, і їх ставало все менше. Скільки вже кіл він накрутив по місту? Дома не сиділося, ноги самі привели до машини. Ярослав любив роздумувати за кермом, розбираючи своє життя, як пазл, у якому бракувало ключових деталей. Він повернув на вузьку вуличку, віддаляючись від центру, від свого дому, де все нагадувало про минуле.

Тиждень тому повернулася Оксана. Її поява розколупала стару біль, зачепила душу. Вона гадала, що вен розтане від її сліз, пробачить зраду, забуде образи. Пішовши, вона вилила на нього відро бруду, називаючи невдахою, нікчемним чоловіком. Хіба таке забудеш?

Рік тому Оксана роздула сварку з нічого. Кричала, що втомилася від його безладу, від того, що він не виконує її прохань, що не може забезпечити гідне життя. «Чотири роки без відпустки за кордоном! На море другий рік не можу вирватися! — кидала вона йому в обличчя. — Я йду до того, хто дасть мені все це!» Ярослав підозрював, що її раптові походи в тренажерний зал і нові сукні — не для нього. Дома вона ходила в старому халаті, без макіяжу, а серед людей сяяла. Він не став її зупиняти. Біль роздирав серце, але він пережив. Погуляв, випив із друзями, але швидко взяв себе в руки. З часом відпустило.

На роботі жінки, дізнавшись, що він вільний, оживилися. Їм не потрібні були дорогі подарунки чи закордонні курорВони не потребували дорогих подарунків чи закордонних курортів — лише щоб поруч був чоловік.