З життя
Відкладена мрія: зрада та визволення
Мрія, відкладена на потім: зрада та звільнення
Скільки себе пам’ятала, Оксана мріяла про подорож до Франції. Вона уявляла, як гулятиме вузькими вуличками Парижа, милуватиметься заходом сонця над Лазурним берегом, де золоті промені обіймають білосніжні скелі. Ця подорож була її завітною мрією, нагородою за роки праці, довгоочікуваним глотком свободи від рутини маленького містечка над Дніпром. Але щоразу, коли Оксана згадувала про поїздку, її чоловік Дмитро знаходив причину відкласти мрію.
«Наступного літа, Оксанко, обіцяю, поїдемо», – говорив він рік за роком, і його слова лунали, як порожній наспів. «Треба доробити ремонт, закрити кредит, трохи підзаробити». Спочатку Оксана йому вірила. Вона ділилася мрією про Францію з перших днів їхнього шлюбу, а Дмитро запевняв, що вони відправляться туди разом. Вона почала відкладати гроші, акуратно збираючи кожну зайву гривню, пестячи надію, що одного разу вони удвох ступить на французьку землю. Але роки минали, а «наступне літо» перетворилося на нескінченну відмову. То робота забирала весь час, то холодильник ламався, то заощаджень виявлялося замало. Оксана переконувала себе, що це тимчасово – вони обов’язково поїдуть.
До шестидесяти років Оксана накопичила на розкішну двотижневу подорож: квитки бізнес-класу, готелі з видом на море, екскурсії історичними місцями. Вона знову заговорила про поїздку, очі їй горіли від передчуття. Але Дмитро, не відриваючись від екрана телефону, реготав: «Франція? У твоєму віці? Ти що, там забула? Будеш у старому купальнику бігати по руїнах? Ти вже не дівчинка, Оксано». Його слова вдарили, як батог. Оксана здавлено зітхнула. Після всіх років очікувань, надій і віри, що вони розділяють цю мрію, вона зрозуміла: Дмитру ніколи не було справи до її бажання. Для нього це була дурна фантазія, неварта ні часу, ні грошей.
У той момент у її душі щось тріснуло. Роки терпіння, компромісів, надій розсипалися, як пісочний замок під натиском хвиль. Наступного дня, поки Дмитро був на роботі, Оксана прийняла рішення. Вона забронювала подорож – два тижні у Франції, тільки для себе. Досить чекати, досить просити дозволу. Вона спакувала валізу, залишила записку: «Щасливого риболовлі, Дмитре. Платити за неї будеш сам», – і поїхала до аеропорту.
Коли Оксана вийшла з літака в Парижі, їй здалося, що з плечей впав непідйомний тягар. Вона вдихнула тепле повітря, насичене ароматом каштанів, і вперше за роки відчула себе вільною. Блукаючи Лувром, стоячи на скелях Ніцци, вона зрозуміла, що занадто довго відкладала життя заради чужих пріоритетів. І так, вона одягнула той самий купальник – з гордістю, не звертаючи уваги на погляди. Це був її момент, її життя.
Одного вечора в Ніцці, обідаючи в ресторані з видом на море, Оксана познайомилася з Іваном. Вони розговорилися, сміялися, ділилися історіями. Оксана раптом усвідомила, як сильно їй бракувало цього – відчувати себе побаченою, почутою. Для Івана вона не була «занадто старою» – вона була жінкою, сповненою життя, готовою до нових горизонтів. Решту подорожі вони провели разом, досліджуючи середземноморські містечка, смакуючи місцеве вино та створюючи спогади, які Оксана буде берегти все життя.
Повернувшись додому, вона виявила, що Дмитро пішов. Він залишив записку: «Переїхав до брата». Але замість болю чи страху самотності Оксана відчула полегшення. Їй більше не треба було чекати людину, яка ніколи не цінувала ні її мрій, ні її щастя. Через місяці вона й досі листувалася з Іваном, і її серце билося в очікуванні нових пригод. Вперше за довгі роки Оксана не чекала, поки хтось інший виконає її бажання – вона жила ними.
Оксана сиділа на балконі своєї квартири, дивлячись на тиху річку за вікном. Вона згадувала, як багато років тому вперше розповіла Дмитру про свою мрію. Тоді він посміхнувся, обійняв її і пообіцяв: «Ми обов’язково поїдемо». Але обіцянки розчинилися в побутових клопотах, у його байдужості. Кожного разу, коли вона згадувала про Францію, він махав рукою, ніби її мрія була дитячою витівкою. Оксана терпіла, сподівалася, переконувала себе, що він зміниться. Але його останні слова – «ти вже не дівчинка» – стали останньою краплею. Вони не просто зачепили її гордість, вони розбили її віру в їхній союз.
Рішення поїхати сама далося нелегко. Оксана всю ніч не спала, уявляючи, як Дмитро сердитиметься, як звинувачуватиме її в егоїзмі. Але вранці вона зрозуміла: її життя належить їй, і вона більше не дозволить нікому красти її мрії. Забронювавши квитки, вона відчула, як страх змінився рішучістю. КолиВона глибоко зітхнула, усміхнувшись у вікно, бо знала — найцікавіше попереду.
Raised by My Grandmother: Grateful for Her Support, But Her Love Always Came With Strings Attached
I was brought up by my grandmother. Of course, Im grateful to her, but her love was never entirely selfless....
I Used to Tell My Husband Off for Living in ‘My’ Flat—One Weekend, He Packed His Bags and Left
Id been needling my other half, going on and on about him living in *my* flat. So, one weekend, he...
Everyone Thought the Young Woman Looked After the Neighbour’s Grandmother Just to Inherit Her Estate—But They Were All Wrong
Everyone believed the young woman was looking after the neighbours grandmother simply to gain an inheritance, but they were all...
Twenty Years On, I See My Younger Self in the Boy: A Tale of Lost Love, Broken Trust on the Eve of a Wedding, and the Shocking Reunion Between Arthur, Martha, and the Son He Never Knew
Twenty years on, I look at the boy and recognise my own young self mirrored in him. On the eve...
How My Mother-in-Law Ended Up Homeless – The Story of Family Drama, Sibling Favouritism, and the Battle Over Who Deserves a Home
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I am quite certain that it was never our duty to support...
“She’s Not Your Daughter—Are You Completely Blind? My Mother-in-Law’s Relentless Suspicion, Family Drama, and the Test That Changed Everything”
That’s not your daughter, are you completely blind? Id been seeing my future husband for less than a year when...
You’re Robbing My Son Blind—He Can’t Even Afford a Light Bulb! On Sunday morning, I was curled up on the sofa with a blanket while my husband drove over to his mother’s to “change some light bulbs.” But of course, the real reason for summoning her darling boy was something else entirely: “Son, have you forgotten it’s Igor’s birthday today?” My husband’s the generous type—his salary barely lasts a week. Thankfully, he still gives me cash for the bills and groceries, but the rest? He blows it all on new video games and whatever gadgets go with them. I don’t mind; better my man enjoys his hobbies than squanders his time (and money) in pubs or nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for any man. I’m not telling you this for sympathy, just so you understand why my husband always has empty pockets. I have no such problem—even manage to save. I often lend him money in emergencies, but when it’s for his mum, niece, or sister, I always say no. Naturally, I remembered Igor’s birthday. Last week, I bought his present myself. Before my husband set off, I handed it over and settled down to watch a film. I didn’t go—the mutual animosity between me and my in-laws made sure of that. They think I don’t love him, accuse me of being mean because I refuse to fund their expenses or mind my sister-in-law’s kids. Once, I watched them for an hour, but they picked them up half a day late, making me miss work—when I dared complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, any requests to babysit were met with a firm “no.” Didn’t bother me if my husband watched the kids—he enjoys their company. Not long after my husband left, he returned—with the whole family in tow, nieces and all. His mum barged in, coat still on, and declared: “We’ve decided that, for Igor’s birthday, he’ll get the tablet he wanted—two grand it cost. You owe me a thousand pounds for your share. Pay up.” I might have bought the lad a tablet—but nothing that expensive. Obviously, I refused to hand over any cash. That’s when my husband started guilt-tripping me for being stingy. I turned on the laptop and called Igor over. In five minutes, we picked and ordered a gadget he really wanted—job done. Thrilled, Igor dashed off to his mum, who’d been sulking in the hallway. My sister-in-law always had sticky fingers—nothing in our house was safe. My mother-in-law, meanwhile, ignored my thoughtful gesture and exploded with indignation: “No one asked for your help. You were meant to give money! You’re with my son, and he’s always skint, can’t even buy a lightbulb. Hand me a thousand pounds now—you know full well that money belongs to my boy!” She reached for my handbag on the nightstand. I glared at my husband and hissed, “You’ve got three minutes to get them out of here.” In less than three minutes, he’d grabbed his mother and chucked her and the lot of them out the door. So, yes, I’d rather my husband waste his wages on games than have his mother snatch every penny. At least he spends it on things that make him happy, not on those freeloaders. Sometimes, I genuinely think I’d have been better off marrying an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a lightbulb. One Sunday morning, I was curled up under a blanket...
“I Don’t Want Any Other Daughter-in-Law—Do Whatever You Like!” said the Mother to Her Son Mark was finishing uni and thought it was the perfect time to marry his first love from sixth form, Maddie! Maddie wasn’t just pretty; she was smart and kind, writing her master’s dissertation at the time. The young couple planned to tie the knot as soon as she finished her degree. Mark decided to tell his mum about the wedding, but she wasn’t thrilled. His mother insisted he either marry Amanda from next door—or no one at all. Then she asked what mattered more: his career or love? Mark’s mum dreamed of her son becoming a true success story. Amanda was from a well-off family and had fancied Mark for ages, but he only had eyes for Maddie, whose family background wasn’t ideal. Maddie’s mum had a bad reputation… What would the neighbours say? “I don’t need any other daughter-in-law. Do as you wish!” his mum told him. Mark tried for ages to change his mum’s mind, but she wouldn’t budge. Finally, she said she’d disown him if he married Maddie. Mark lost his nerve. He kept seeing Maddie for six more months, but their relationship slowly fizzled out. Eventually, he married Amanda. She truly loved him, but there was no big wedding—Mark didn’t want Maddie to see any wedding photos. With Amanda’s wealthy background, he moved into her parents’ massive house, and they even helped his career. But true happiness never came. Mark didn’t want kids. When Amanda realised she couldn’t change his mind, she filed for divorce herself. By then, Mark was forty and Amanda thirty-eight. Amanda remarried, had a child and finally found real happiness. Mark always dreamed of marrying Maddie, tried to find her, but she seemed to have vanished. Then he learned Maddie was gone—after their break-up she’d married the first man she met, who turned out to be violent. He beat her to death. After that, Mark ended up living alone in his parents’ old flat, drinking himself to death, staring at Maddie’s photo and never forgiving his mother.
I wont accept anyone else as my daughter-in-law, do as you wish! declared his mother. Matthew was finishing university and...