Я вже сто разів пошкодувала, що поїхала з новим хлопцем на великодні посиденьки до мами.

Ой, я вже тисячу разів пожалкувала, що ми з моїм новим хлопцем Тарасом поїхали на ці великодні посиденьки до моєї мами, Ольги Петрівни. Здавалося б, родинне свято — це ж так чудово: паски, писанки, рідні за столом. Але коли я побачила, скільки народу натовпилося в мамину хату, мені захотілося розвернутися й тікати. Усі мої три сестри — Соломія, Орина і Мар’яна — приїхали з чоловіками та дітьми. Плюс мамин брат, дядько Василь, з дружиною та двома дорослими синами. Ще й якісь далекі родичі, яких я, чесно кажучи, ледь згадала за іменами. І ось у центрі цього родинного шторму — я й Тарас, мій новий хлопець, якого я наважилася представити роду. Краще б цього не робила.

З самого порогу почалися пригоди. Щойно зайшли, а мама вже накинулася на Тараса з розпитуваннями: “Тарасе, а ким ти працюєш? А скільки тобі років? А які в вас плани?” Тарас тримався молодцем, відповідав спокійно, з усмішкою, але я бачила, як він напружився. А мої сестри, ніби змовилися, вирішили влаштувати йому справжній іспит. Соломія, старша, одразу почала розповідати, як її чоловік нещодавно отримав підвищення й вони купили нову джип. Орина хвалилася, що її донька вже займається гімнастикою й виступає на змаганнях. Мар’яна, наймолодша, просто підливала олії в вогонь, єхидно шепочучи мені: “Ну що, сестричко, де ти такого парубка знайшла?” Тарас молодший за мене на п’ять років, і, схоже, це стало головною сенсацією вечора.

Ольга Петрівна, моя мама, вирішила, що її місія — нагодувати Тараса до відвалу. Вона то й діло підкладала йому паску, примовляючи: “Їж, сину, ти якийсь худий, треба підкріпитися!” Тарас ніяково дякував, але я бачила, як ледве справляється з маминою щедрістю. А потім мама пустилася в спогади: “Ось, Тарасе, наша дівчинка в дитинстві мріяла вийти заміж за льотчика! Ти, звичайно, не льотчик, але хлопець гарний, не підведи!” Стіл розривався від сміху, а я мріяла провалитися крізь землю. Тарас лише усміхнувся, але я знала, що йому незручно.

Дядько Василь, мамин брат, вирішив, що має перевірити Тараса на міцність. Налив йому домашнього вина й почав тост: “За молодих! Але, хлопче, ти розумієш, що у нас в родині всі суворі? Жінки у нас з характером!” Тарас кивнув, випив, але я помітила, як він міцніше стиснув мою руку під столом. А коли дядько Василь запропонував йому вийти у двір і “показати, як він дрова рубає”, я не витримала. “Дядьку, годі, він же не лісоруб!” — випалила я. Всі засміялися, але Тарас, здається, уже подумки шукав шляхи до відступу.

Діти моїх сестер додали хаосу. Племінники носилися по хаті, кричали, перевернули вазу з квітами. Один із них, син Орини, підбіг до Тараса й випалив: “А ти будеш нашим новим татом?” Я ледь не поперхнулася узваром. Тарас, на його честь, не зрадів: “Поки я просто Тарас, але можу стати твоїм другом”. Хлопчик кивнув і помчав далі, а я подумки аплодувала Тарасові за витримку.

Але найнеприємнішим моментом став розмов про моє минуле. Соломія, ніби випадково, згадала мого колишнього чоловіка: “Ну, той був старший, з хорошою посадою, а ти тепер, значить, у молодших пішла?” Я відчула, як щоки спалахнули. Тарас зробив вигляд, що не чув, але я знала, що йому прикро. Мама, намагаючись розрядити обстановку, почала розповідати, як я в юності пекла паски, але це лише погіршило справу. Сестри й дядько Василь почали наперебій згадувати мої старі романи, шкільні витівки й навіть той випадок, коли я випадково підпалила занавіску на минулому родинному святі. Тарас слухав, усміхався, але я бачила, що він почувається чужим.

До вечора я була на межі. Хотілося схопити Тараса й їхати додому. Але він, ніби відчувши мій настрій, прошепотів: “Усе гаразд, я в порядку. Твоя родина… яскрава”. І от тут я зрозуміла, що він старається заради мене. Це додало мені сил. Коли всі сіли за новий тост, я наважилася взяти слово. “Дякую, що ви всі тут, — сказала я. — Але я хочу, щоб ви знали: Тарас для мене важливий, і я щаслива, що він зі мною. Тож давайте просто святкувати Великдень і не влаштовувати допитів, гаразд?” Мама кивнула, серисти затихли, а дядько Василь підняв келих: “За розумну жінку!”

До кінця вечора атмосфера потеплішала. Ми з Тарасом навіть потанцювали під старі пісні, які вМи виїхали додому втомлені, але щасливі, адже цей божевільний день показав, що Тарас справді моя людина.