Connect with us

З життя

Спільна кухня та лінива невістка

Published

on

Спільна кухня і ледача невістка

Ми з Олегом живемо в його будинку — ну, як би так сказати, не зовсім його. Окрім нас тут мешкають його молодший брат Дмитро та його дружина Соломія. У нас одна спільна кухня, продукти купуємо на всіх, готуємо по черзі, а рахунки ділимо навпіл. Звучить як ідеальна комуна, правда? Тільки ось Соломія, наша дорогоцінна невістка, схоже, вирішила, що господарство — це не її турбота. Вона ані ложки не помиє, ані картоплі не почистить, а я вже на межі, щоб вручити їй мітлу і сказати: “Ласкаво просимо до реального світу!” Але поки що я стримуюся, хоча моє терпіння тане швидше, ніж вершкове масло на розжареній пательні.

Будинок дістався Олегу та Дмитру від батьків, і, коли ми одружилися, вирішили жити всі разом — так економніше, та й будинок великий, місця вистачає. Я не була проти: Дмитро хлопець спокійний, працює в автосервісі, вдома майже не з’являється. А Соломія… Ох, із нею все складніше. Коли вони з Дмитром тільки одружилися, я думала, вона просто соромиться, не хоче втручатися в спільні справи. Але минуло півроку, і я зрозуміла: сором тут ні до чого. Соломія просто чемпіонка з ухиляння від будь-якої роботи. Вона може годинами сидіти у своїй кімнаті, гортати телефон або фарбувати нігті, поки я на кухні готую вечерю на четверо.

Наша система проста: продукти купуємо збірно, готуємо по черзі. Я з Олегом беремо на себе половину тижня, Дмитро інколи смажить м’ясо або робить свої фірмові бутерброди, а Соломія… Ну, її черга — це коли вона замовить піцу або поставить на стіл йогурт із написом “вечеря готова”. І якби вона просто не любила готувати, але вона навіть посуд за собою не миє! Якось я підрахувала: за тиждень я мию гору тарілок, з яких половина — її кавові чашки з недопитим лате. А коли я прошу її прибрати, вона дивиться на мене, як на прибульця, і каже: “Ой, Марічко, я забула, завтра зроблю”. Завтра? Це завтра ніколи не настає!

Я пробувала говорити з Олегом. “Олеж, — кажу, — твоя невістка нас за прислугу тримає. Може, Дмитро з нею поговорить?” Олег тільки сміється: “Марічко, не надувай, Соломійко просто не звикла до господарства. Вона ж міська, у неї мама все робила”. Міська? А я, значить, із села втекла? Я теж у місті виросла, але це не заважає мені чистити картоплю і мити підлогу. Дмитро, коли я натякнула йому, тільки плечима знизав: “Соломійка така, яка є. Не хоче готувати — не змушуй”. Не змушуй? А хто тоді годуватиме цю юрбу, якщо я теж почну “не хотіти”?

Нещодавно стався випадок, який мене добив. Я готувала плов — справжній, з телятиною, як Олег любить. Поприділа біля плити дві години, накрила на стіл, кличу всіх. Соломія спускається, бере тарілку, накладає собі купу й каже: “Марічко, а чому рис сухий? Треба було олії більше додати”. Я ледь виделку не впустила. Сухий? Це я, значить, дві години біля плити стояла, щоб почути, що мій плов “не такий”? А вона навіть дякувати не сказала, з’їла й пішла, залишивши тарілку на столі. Я тоді вибухнула і сказала: “Соломіє, якщо не подобається — готуй сама”. Вона тільки фуркнула: “Ну, я ж не вмію, Марічко, ти краще справляєшся”. Краще? Значить, тепер я офіційно шеф-кухар цього будинку?

Я почала думати, що робити. Перший варіант — влаштувати страйк. Перестати готувати, прибирати, купувати продукти. Подивимося, як Соломія заспіває, коли у холодильнику залишиться лише її йогурт. Але я знаю, що Олег з Дмитром почнуть бурчати, а мені не хочеться сваритися з чоловіком через неї. Другий варіант — поговорити з нею начистоту. Сказати: “Соломійко, ми тут не в готелі, або допомагай, або їж у кафе”. Але я боюся, що вона знову зробить вигляд, ніби не зрозуміла, або почне скаржитися Дмитру, а той мене звинуватить. Третій варіант — просто змиритися. Але це не про мене. Я не збираюся бути служницею у власному домі.

Іноді я мрію, щоб ми з Олегом зняли квартиру і переїхали. Але будинок — це Олегова спадщина, він його любить, та й я прив’язалася до цього місця: тут сад, веранда, затишок. Не хочу через Соломію відмовлятися від того, що нам дороге. Я навіть пробувала хитрити: запропонувала поділити кухню на “зони відповідальності”. Мовляв, кожен відповідає за свої продукти та посуд. Але Соломія тільки кивнула і продовжила пити свою каву з моєї чашки. Схоже, вона просто не пробивна.

Моя подруга, коли я їй пожалілася, порадила: “Марічко, дай їй конкретне завдання. Скажи, що вона готує вечерю в середу, і точка”. Я спробувала. Призначила Соломії день, а вона у відповідь: “Ой, Марічко, я в середу зайнята, давай ти?” Зайнята? Гортати соцмережі? Я вже на межі, щоб повісити на кухні графік і підписати: “Соломія, твій день — або піЯ придумала новий план — запросити її маму на обід і недвозначно натякнути, що її дочка вважає кухонні справи “нижчою категорією”.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − 2 =

Також цікаво:

З життя13 години ago

Stepfather

**Stepfather** Because youve got no business hanging around a young girl like that! snapped James. Excuse me? Youve completely messed...

З життя13 години ago

Returned Home—No Husband, No Trace of Him or His Belongings in Sight

She came home to find no husband and none of his belongings. “Whats with that look?” Zoe smirked. “Stan just...

З життя21 годину ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...

З життя21 годину ago

Revenge for My Mother

**A Lesson in Control** *Diary Entry* The call came late at night, the voice on the other end distorted and...

З життя23 години ago

Avenged My Mother: A Tale of Justice and Retribution

**A Revenge for Mum** “Your daughter is with us. Bring £100,000, and she stays alive. I’ll send the meeting point...

З життя24 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“Of course, everyone remembers perfectly well” “I dont remember because it never happened!” Peter Redford said seriously, looking at her...

З життя1 день ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“I dont remember because it never happened!” said Redford, looking at her with his earnest, grandfatherly eyes. The conversation died...

З життя1 день ago

Shut Up!” He Snarled, Hurling the Suitcase to the Floor. “I’m Leaving You and This Dump You Call a Life.

“Shut it,” the husband snapped, tossing his suitcase onto the floor. “I’m leaving you and this dump you call a...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.