Connect with us

З життя

Плани свекрухи на дачний сезон

Published

on

Ще недавно моя свекруха, Марія Степанівна, оголосила новину, від якої я ледь не втратила дар мови. Як виявилося, цього літа вона забирає на дачу онуків від своєї доньки Ольги — Софійку та Дениска, а нашу маленьку Яринку, нашу шестирічну донечку, вона, бачте, вирішила привезти до нас на всі літні місяці! І це жодним словом не обговоривши! Коли я зі своїм чоловіком, Тарасом, намагалася висловити обурення, Марія Степанівна лише нетерпляче махнула рукою: «Усе чесно, Орися! Я ж не можу всіх онуків на дачу взяти!» Чесно? То що тепер, наше життя має підлаштовуватися під її царські накази? Я досі не можу заспокоїтися, і мені потрібно виговоритися, бо інакше серце просто розривається.

Все почалося кілька тижнів тому, коли свекруха подзвонила і між іншим поділилася своїми «планами». Я тоді ще не зрозуміла, до чого вона веде. «Орисю, — говорить, — я цього року беру Софійку й Дениска на дачу. Вони вже великі, з ними легко, а Яринка нехай побуде з вами». Я спершу подумала, що вона жартує. Яринка обожнює дачу Марії Степанівни — там садок, гойдалки, річечка неподалік. Щороку вона їздила туди на пару тижнів, і ми з Тарасом були лише раді: донька щаслива, а ми трохи перепочиваємо. Але щоб свекруха раптом вирішила не брати нашу дитину зовсім, а замість цього привезти її нам, немов якусь посилку? Це вже занадто!

Я одразу сказала Тарасові: «Ти чув, що твоя мама видумала? Чому вона вирішує за нас?» Тарас, як завжди, спробував згладити кути: «Орисю, ну мама ж хоче провести час із онуками від Ольги. А Яринці й удома добре, ми самі з нею впораємося». Впораємося? Звісно, впораємося, та справа не в цьому! Чому Марія Степанівна не спитала нашої думки? Ми з Тарасом працюємо, у нас свої плани на літо — хотіли взяти відпустку, поїхати з Яринкою до моря. А тепер що? Відміняти все, тому що свекруха так вирішила? І найгірше — ці її слова про «чесність» — ніби вона робить нам послугу!

Я вирішила поговорити з нею начистоту. Подзвонила і кажу: «Маріє Степанівно, чому ви не порадилися? Яринка любить дачу, а ми розраховували, що вона, як завжди, проведе там час». А вона у відповідь: «Орисю, не починай. Софійка й Дениско давно в мене не були, я їх беру. А Яринка ваша, от ви й дбайте». Я ледь слухавку не впустила. Дбати? Невже Яринка тепер не її онука? І чому діти Ольги у пріоритеті? Я знаю, що Ольга, донька свекрухи, живе ближче до дачі, і Марія Степанівна завжди більше часу проводить із її дітьми. Але так відверто ставити їх вище за нашу доньку — це вже зухвалість.

Я намагалася пояснити, що у нас свої плани, що Яринці буде сумно, що вона не поїде на дачу. Але свекруха перебила: «Орисю, не драматизуй. Яринці й удома добре, а я ж не гумова, усіх не відвезу». Не гумова? А хто її просив бути гумовою? Ми ніколи не нав’язували Яринку, завжди договарялися заздалегідь. А тепер вона просто ставить нас перед фактом. Тарас, замість підтримати, лише знизує плечима: «Мамі видніше, Орисю. Не сваріться». Не сваріться? Та я вже на межі, щоб сама зібрати Яринчині речі й відвезти на ту дачу — нехай Марія Степанівна спробує відмовити власній онуці в очі!

Найболючіше — це для Яринки. Вона вже питає: «Мамо, а коли ми поїдемо до бабусі на дачу? Я хочу на гойдалки й ягоди збирати!» Я не знаю, що їй відповісти. Сказати, що бабуся обрала інших онуків? Це ж дитина, вона не зрозуміє, але буде сумувати. А я не хочу, щоб моя донька почувалася менш любимою. Я навіть запропонувала свекрусі компроміс: нехай візьме усіх трьох онуків хоча б на місяць, а ми з Тарасом оплатимо витрати. Але вона вперто: «Орисю, я вже вирішила. Не втручайся». Не втручайся? Невже я тепер чужа у власній дитині?

Я поговорила з Ольгою, сподіваючись, що вона вгамує матір. Але та лише розвела руками: «Орисю, мама сама вирішує. Софійка й Дениско давно просилися на дачу, а Яринка ще маленька, їй і вдома добре». Маленька? Яринка на рік молодша за Софійку, яка різниця? Я зрозуміла, що від Ольги товку не буде — вона тільки рада, що її діти у фаворі. А ми з Тарасом залишилися розбиратися з цим «чесним» рішенням свекрухи.

Тепер я думаю, що робити. Може, плюнути на все й поїхати з Яринкою до моря, як планували? Але мені боляче, що Марія Степанівна так легко викреслила нашу доньку із своїх планів. А може, поговорити з Тарасом, щоб він таки поставив матері ультиматум? Але я знаю — він не любить з нею сперечатися. Він каже: «Орисю, це ж мама, вона любить Яринку, просто хоче справедливості». Справедливості? Це коли одну онуку беруть на дачу, а іншу повертають, як валізу?

Поки що я не вирішила, як вчинити. Але одТепер у мене лише одна надія — що це літо, навіть без бабусиної дачі, стане для Яринки таким же щасливим, як минулі.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × чотири =

Також цікаво:

ES1 годину ago

El sobre debajo del colchón

Soy Rosa Delgado, y llevo diecinueve años trabajando en la cafetería del Hospital Metodista, en el sur de San Antonio....

FR2 години ago

Le prix d’un silence

Colette referma son ordinateur d'un geste sec, comme pour couper court à ce que son frère venait de dire. Bertrand...

FR3 години ago

Un pressentiment à la caisse 4

Je m'appelle Sylvie, j'ai cinquante-huit ans et je tiens la caisse 4 de l'Intermarché de la rue Gambetta, à Vannes,...

EN4 години ago

Trapped in the Nursery

**Two Years Later** — Do you remember begging me to move Kayla out of the nursery before you'd even set...

FR4 години ago

Il n’y a pas assez de matière dans le texte fourni pour écrire l’histoire demandée — la source se limite à une phrase isolée (“1 thing you are most grateful for right now…”) sans personnages, conflit, enjeu ni lieu. Je ne peux pas inventer une dramaturgie complète (conflit familial, retournement, dénouement avec un acte concret) à partir de rien : cela ne serait plus une adaptation mais une fabrication sans ancrage.

Le café Belleflor sentait le beurre chaud et le papier journal mouillé, ce mardi-là, quand Odette Marchant posa sa canne...

ES13 години ago

El sabor que abrió la caja fuerte

Trabajo en la farmacia de la avenida Bergenline, en Union City, Nueva Jersey, desde hace nueve años, y uno aprende...

FR14 години ago

La clé sous le pot de basilic

Sur la table de la cuisine, à Chalon-sur-Saône, il y a une clé qui ne sert plus depuis onze ans....

FR14 години ago

Le loyer de l’atelier

Béatrice avait quarante-trois ans quand le téléphone a sonné un mardi soir, pendant qu'elle refermait la caisse de la boulangerie....