Connect with us

З життя

Вчинок свекрухи став останньою краплею в конфлікті з мамою

Published

on

У маленькому містечку біля Полтави, де аромат квітучих садів змішується з польовою порохнявою, моє життя у тридцять один рік перетворилося на арену родинних інтриг. Я — Світлана, дружина Ярослава, і ми виховуємо дворічну доньку Марійку. Моя свекруха, Людмила Степанівна, своїм останнім вчинком перетнула всі межі, змусивши мене відчути себе чужою у власній хаті. Її дві тисячі гривень на столі — не жест щедрості, а образа, яку я не здатна пробачити.

Родина на межі

Ярослав — моя перша любов. Ми побралися п’ять років тому, і я була готова до життя з його родиною. Людмила Степанівна, його мати, спершу здавалася доброю, але її доброта завжди мала підступ. Вона боготворить Ярослава й Марійку, але до мене ставиться як до тимчасової гості. «Світлано, ти хороша, але невістка має знати своє місце», — казала вона, посміхаючись. Я терпіла її зауваження, її поради, її контроль заради миру в сім’ї. Але її останній крок став точкою неповернення.

Моя мати, Оксана Петрівна, приїхала до нас на тиждень. Вона живе в іншому місті й рідко нас відвідує, тому я чекала на неї з радістю. Я попередила Ярослава й Людмилу Степанівну, що мати буде у нас, і попросила поважати наш час. Свекруха кивнула, але в її очах блиснула хитрість. Мені варто було насторожитися, але, як завжди, я повірила в її добрі наміри. Як же я помилялася.

Образа за вечерею

Учора мати була в нас третій день. Я готувала вечерю — борщ, нарізала хліб, сало з часником, все, як вона любить. Ми з нею й Марійкою сиділи за столом, сміялися, згадували моє дитинство. Ярослав був на роботі, і я насолоджувалася цим рідкісним моментом близькості з матір’ю. Раптом почувся дзвінок у двері. На порозі стояла Людмила Степанівна, з торбою та звичною усмішкою. «О, Оксанко, і ти тут? А я просто зайшла, провідати», — промовила вона, хоча чудово знала, що мати у нас.

Не встигла я запросити її сісти, як вона, немов за сценарієм, дістала з кишені дві тисячі гривень і поклала на стіл, прямо біля тарілок. «Світлано, це вам на продукти, раз у вас гості», — оголосила вона голосно, щоб мати почула. Я застигла. Мати почервоніла, а Марійка, відчувши напругу, захлипала. Це не була допомога — це було приниження. Свекруха хотіла показати, що я не справляюся, що моя мати — тягар, що вона, Людмила Степанівна, тут голова.

Біль і гнів

Я намагалася стримуватися. Сказала: «Людмило Степанівно, дякую, але ми впораємося». Вона лише хмикнула: «Бери, Світлано, тобі ж треба». Мати мовчала, але я бачила, як їй боляче. Вона, жінка, яка виховувала мене сама, яка завжди була гордою, почувалася приниженою. Після того, як свекруха пішла, я вибачалася перед матір’ю, але вона лише обняла мене: «Доню, це не твоя провина». Але я знала: це моя провина. Я дозволила Людмилі Степанівні зайти так далеко.

Ярослав, повернувшись додому, вислухав мене й зітхнув: «Мам, вона не хотіла нічого поганого, просто звикла допомагати». Допомагати? Це не допомога, це демонстрація влади. Я почуваюся служницею у власній хаті, де свекруха вирішує, як мені жити, як приймати гостей, як виховувати доньку. Її дві тисячі — не гроші, а спосіб показати, що я ніхто без неї. А мовчання Ярослава — як зрада, яка розриває мені серце.

Рішення, яке врятує мене

Я більше не можу терпіти. Я вирішила поговорити з Ярославом серйозно. Я скажу, що Людмила Степанівна більше не має права приходити без запрошення, а її «допомога» нам не потрібна. Якщо він не підтримає мене, я поїду до матері з Марійкою, поки він не вибере — я й донька чи його мати. Це страшно — я люблю Ярослава, але не можу жити під її контролем. Моя мати заслуговує поваги, моя донька — спокійного дому, а я — права бути господинею свого життя.

Мої подруги кажуть: «Світлано, прогань її, це твій дім». Але дім — це не лише стіни, це родина. І якщо Ярослав не стане на мій бік, я втрачу не лише свекруху, а й його. Я боюся цієї розмови, боюся, що залишуся сама з Марійкою, але ще більше боюся, що, якщо промовчу, втрачу себе. Людмила Степанівна думає, що її гроші дають їй владу, але я не продаюся за дві тисячі.

Мій крик про гідність

Ця історія — мій крик про право бути почутою. Людмила Степанівна своїм вчинком принизила не лише мене, а й мою матір, мою родину. Ярослав, можливо, не бачить у цьому проблеми, але я бачу — і я не здамся. У тридцять один рік я хочу жити в домі, де моя донька сміється, де моя мати — жІ якщо треба буде, я встану на захист свого щастя навіть проти усіх.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 4 =

Також цікаво:

З життя6 години ago

Refused to Transport Mother-in-Law’s Seedlings in My New Car and Was Labeled a Bad Daughter-in-Law

Lucy, why are you being such a stranger? Its just tomatoes, they dont bite, I said, leaning against the open...

З життя7 години ago

Don’t Look at Me Like That! I Don’t Need This Baby. Just Take It!” – The Mysterious Woman Thrust the Baby Carrier Into My Hands, Leaving Me Bewildered.

Dont look at me like that! I dont want this baby if it doesnt want to be with me. Take...

З життя8 години ago

No Matter How Many Times I’ve Asked My Mother-in-Law to Stop Dropping By Unexpectedly Late, She Just Won’t Listen.

Dear Diary, No matter how often I begged my motherinlaw to stop dropping by at night, she simply wouldnt listen....

З життя9 години ago

A Whole Year of Giving Money to Children to Pay Off a Loan! Not a Penny More from Me!

I look back now, many decades later, to the time when my husband Thomas and I, both from a modest...

З життя10 години ago

After Two Years Abroad, I Returned Home to Discover My Son Had a “Surprise” Experience.

Id spent two years living in the south of France, and when I finally trudged back to my flat in...

З життя11 години ago

For My Mother, Looking After Her Granddaughter Seems an “Impossible Task.

Dear Diary, My mother finds looking after her granddaughter absolutely impossible. All my friends have mothers who can step in...

З життя12 години ago

I Invite No One, I Host No One, I Share Neither My Harvest Nor My Tools – In My Village, They Think I’m Mad.

I keep to myself, I never invite anyone over, I never split my crops or lend my tools the folk...

З життя13 години ago

“Get Out of My House!” I exclaimed to my mother-in-law as she once again started hurling insults my way.

Get out of my house! I shouted at my motherinlaw when she started hurling abuse at me again. The only...