Connect with us

З життя

Він забрав у мене котлети, щоб я схудла: після трьох дітей боюся залишитися сама

Published

on

Колись він забрав у мене дві котлети й сказав, що я маю схуднути. За шість років шлюбу я народила трьох дітей, а тепер боюся лишитися сама.

Мені тридцять шість. За ці роки я стала матір’ю трьох чудових діток: Тарасові — п’ять, Оленці — три, а найменшому, Івасюкові, всього півроку. Я завжди мріяла про велику родину, але й уявити не могла, якою важкою буде ця путь — фізично, морально, у кожному руху. Життя перетворилося на нескінченний біг, у якому я завжди на межі.

З Олегом ми познайомилися, коли мені вже було майже тридцять. Усі подруги давно були заміжні, виховували дітей, а я то на роботі, то вдома — завжди наодинці. Та раптом з’явився він — високий, спортивний, з харизмою. Тоді він уже займав гарну посаду — керував відділом у юридичній фірмі. Ніколи не думала, що такий чоловік зверне увагу на таку, як я.

Про серйозність його намірів я зрозуміла, коли він сам представив мене своїй матері. Ганна Миколаївна — жінка лагідна, інтелігентна, відразу прихилила мене до себе. Вона була в захваті й майже сама підштовхнула сина до весілля. Ми одружилися швидко, майже поспіхом. А потім почалися безкінечні декрети.

Спочатку народився Тарас, і я пішла з роботи. Потім — Оленка, далі Івась. Так я й не повернулася до професії. Усі діти на мені: старші не ходять до садочка, Тарас — на гуртках, Оленку вчу сама, а весь час — з малим на руках. Я люблю своїх дітей, вони — моє щастя, але в мені вже не лишилося ні сил, ні… себе самої.

Колись я важила сорок дев’ять кілограмів. Ходила до залу, бігала вранці, доглядала за собою. Зараз — вісімдесят. Мій день — це каша, підгузки, уроки, борщ, прибирання, вечірні істерики, і так по колу. На спорт немає ні часу, ні сил. А якщо й намагаюся — тут же прибігають діти й починають тягнути, питати, лізти на руки.

Олег спочатку жартував. Називав мене «пиріжком», «моєю солодкою ведмедицею». Але згодом жарти зникли. А потім — і терпіння.

У п’ятницю ми вечеряли. Я поклала собі на тарілку три котлети. Він глянув, мовчки узяв дві й відніс назад на пательню.

— Ти маєш схуднути. Якщо я захоплюсь іншою жінкою — це буде лише твоя провина, — спокійно кинув він, не дивлячись у вічі.

Я завмерла. Наче хтось ударив у груди. Я розумію, що змінилася. Що втомилася. Що вже не та, у кого він закохався. Але хіба я винна, що віддала себе родині? Що не сплю ночами, бо в одного зубки ріжуться, інший не їсть броколі, а третій знову заподіяв зошит? Хіба я не заслуговую хоч трохи розуміння?

Я б із радістю пішла на масаж, зробила манікюр, пофарбувала волосся. Але грошей немає. Усе йде на дітей, заняття, їжу, кредити, допомогу свекрусі. Олег добре заробляє, але й витрат у нас чимало. І, звісно, він має добре виглядати — адже начальник. А я можу й у старому халаті побути. Тільки в дзеркалі все рідше впізнаю себе. Сукні не сідають. Джинси не сходяться. Все здається дивним і чужим.

Іноді мені здається, що я вже не жінка. А лише тінь. Годує, миє, прибирає, але не відчуває, не сміє мріяти. Тільки моя свекруха — єдина, хто ще тримає нас разом. Вона дзвонить, приїжджає, допомагає з дітьми. І я сподіваюся, що вона не дасть йому піти. Не дасть зруйнувати все, заради чого я жила останні шість років.

Іноді мені страшно: а раптом одного дня він збере речі й піде? Залишить мене з трьома дітьми й тінню самої себе? Я не прошу багато. Просто хотіла б, щоб він згадав, за що мене полюбив. І побачив: я все ще та сама жінка. Просто дуже, дуже втомлена.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять − 10 =

Також цікаво:

З життя20 хвилин ago

Не лякайся, я ненадовго. Житиму тиждень, поки знайду дах над головою. Сподіваюся, не вигонишь.

— Не бойся, надовго не затримаюсь. Поживу тиждень-другий, поки з житлом не вирішусь. Не виженеш, сподіваюся, — промовила сестра. Ганна...

З життя1 годину ago

Втілення надії в світі самоти

**Щоденник** Прокинулася я пізно. Перша думка — проспала. Дочка з онуком скоро схочуться, а я ще не приготувала сніданок. А...

З життя1 годину ago

Не відпущу. Тобі бути зі мною!

**Щоденник Олега Петровича** — Можна? — У привідкриті двері кабінету зазирнула дівчина. — Прийом закінчено. Тільки за записом. Обличчя дівчини...

З життя2 години ago

Ключі від моєї свободи: прощавай, мама…

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Соломія познайомилася з Тарасом...

З життя2 години ago

Остання жертва

**Березень, 12, 2024** «Мамо, треба поговорити.» «Отаке невтішне початку…» – Іванна тривожно глянула на сина. Хлопець завжди був слухняним, розумним,...

З життя3 години ago

Вартість радості

**Ціна щастя** Лежачи на дивані, Денис прикрив очі й прислухався до звуків у домі та за вікном. Крізь склопакети долинали...

З життя3 години ago

Святковий подарунок

**Новорічний сюрприз** Оля поспішала додому, не зважаючи на ожеледицю під ногами. Ще б пак — у її сумці лежали два...

З життя4 години ago

Складний вибір

**Важке рішення** – Бабу, я не хочу кашу, — тихо відсунув від себе тарілку Максимко, не зводячи з Тамари очей....