Як серіал зруйнував мою родину: сам говорив, що вони не такі, як ти

– Та ж сам казав, що вони не схожі на тебе: як серіал зруйнував мою сім’ю

– Він же на мене зовсім не схожий! – вигукнув з екрану герой дешевого серіалу. – Ти що, сліпий? Це ж твоя копія!

Віктор напружено посміхнувся й глянув на дружину. Адже це вона запропонувала провести вечір за чаєм та серіалом. Якби хтось тоді сказав, що саме ця «мильна опера» стане початком кінця їхньої сім’ї, він би лише відмахнувся.

– А я, між іншим, його розумію, – холодно промовив Віктор, не відводячи погляду від телевізора. – Мої сини теж зовсім на мене не схожі. Жоден. Усі четверо – твоє віддзеркалення. Може, і мені варто зробити тест ДНК?

– Дуже смішно, – скривилася Оксана. – Ще щось придумаєш?

– Я серйозно. Мені все розповіли. Я знаю, що діти – не мої.

– Що ти несеш?! Хто тобі це наговорив?!

– Одна людина. Колега. Він просто подивився на наше сімейне фото й спитав: «А ти впевнений, що вони твої?» І знаєш, я раптом зрозумів, що ні. Не схожі. Ані зовні, ані вдачею.

Оксана зблідла. Її серце стиснулося від болю, образи й паніки. Стільки років разом. Стільки пережито – і радощі, і лиха, і хвороби, і сесії, і пологи. А він… Він просто повірив сторонньому, побачивши одне фото.

– Ти справді думаєш, що я двадцять років обманювала тебе? Що я змогла б підкинути тобі чужих дітей?! Ти в здоровому глузді?!

– Годі вдавати! Ти ж сама бачиш! Вони всі – твої копії! А я для них хто – дядько?

– Хто вона? – раптом запитала Оксана з льодяним тоном. – Ця жінка, яка тобі це навіяла?

– До чого тут жінка? Це чоловік! Колега! Він сам через це проходив.

– Авжеж. А ти – як дитина. Перший же вітер – і підхопило. Розлучаємося?

– Розлучаємося, – спокійно сказав він. – Я хочу зробити тест. Якщо виявиться, що жоден з них не мій – крапка. Нехай у графі «батько» стоїть прочерк.

Діти, дізнавшись, що батько сумнівається в їхній спорідненості, перестали з ним говорити. Старший, якому минуло вісімнадцять, заявив, що більше ніколи не назве його батьком. А найменший, п’ятирічний, тільки дивився на нього з подивом і питав: «Тату, ти що, образився?»

Сім’я розпадалася. Друзі, родичі, колеги були в шоці. Оксана була в розпачі, Віктор – глухий до будь-яких аргументів. А причина? Дівчина на ім’я Соломія, новачка на роботі, молода, амбітна, з білосніжною усмішкою й повадкою мисливця.

– Не зрозумій неправильно, – шепотіла вона Віктору за кавою. – Просто дивно, що діти нічого не успадкували від тебе. Ані рис, ані характеру. Хіба ж таке буває…

Спочатку він злиСпочатку він злиться, потім почав сумніватися, а потім повірив – і ось тепер сидить сам у порожній квартирі, де навіть стіни здаються чужими.