Connect with us

З життя

Сын выгнал мать из-за квартиры, но вернул её сестре после её предательства

Published

on

В народе говорят, что материнская любовь — как река: всегда течёт к детям. Но бывает и наоборот — когда дети забывают, кому обязаны жизнью. Именно так произошло в семье Михайловых, где болезнь матери вскрыла всё, что долгие годы пряталось за показной заботой.

Когда у Анны Семёновны случился удар, первым делом позвали её детей. Старшая дочь Галина, хоть и жила в просторной трёшке в Люберцах, сразу открестилась: “У меня же ремонт, да и Алёнка скоро замуж собирается — не до матери сейчас!”

Младший сын Дмитрий, не раздумывая, забрал мать в свою скромную двушку в Балашихе. Его супруга Надежда, хоть сердцем и болела, смиренно приняла свекровь. Тяжело пришлось поначалу: Анна Семёновна не двигалась, еле говорила. Дмитрий просил сестру хотя бы на лекарства скинуться — тридцать тысяч рублей в месяц. Но Галина лишь руками развела: “Самим бы выжить, ипотека душит, а ты про какие-то таблетки!”

Надежда стала Анне Семёновне вместо сиделки — бросила работу в конторе, дни и ночи ухаживала. Год за годом, ложка за ложкой, укол за уколом. И чудо случилось — старушка окрепла, даже стала борщ варить по воскресеньям. Когда же речь зашло о возвращении домой, Анна Семёновна взмолилась:

“Митенька, оставь меня у вас. Здесь и дышется легче, и внучата балую, и вы с Надюшей — будто родные кровинки.”

Так и осталась. Квартира её в центре Москвы пустовала — старушка не торопилась её продавать. Казалось, наладилась жизнь… пока Дмитрий не подслушал разговор матери с Галиной:

“Дочка, решила я — продам свою хату, закрою твои долги. Тебе же с Алёнкой тяжело. А на остатки, глядишь, и домик в Малаховке прикупим — для вас с внучкой.”

Словно обухом по голове! Три года Надежда у постели матери, три года он ночами не спал — а всё сестре?

“Мама, — дрожащим голосом спросил он вечером, — а нам с Надей что? Хоть бы слово благодарности…”

Но Анна Семёновна лишь махнула рукой:

“Митя, ты же мужчина, потерпишь. А Галечке и так нелегко…”

В ту же ночь Дмитрий молча увёз мать к сестре. Оставил у подъезда с узлами, позвонил в домофон и уехал в темноту.

“Раз имущество делить — дели и заботы”, — смс-кой бросил сестре.

Надежда плакала в подушку до утра. Не из-за квартиры — из-за человеческой подлости. Три года души вложили — а получили нож в спину.

Дмитрий и теперь уверен: может, поступил жёстко, да кто рассудит? Если мать слепа к справедливости, пусть теперь дочь ей глаза откроет. И мучает его один вопрос: до каких пор сын должен терпеть, когда его любовь топчут ногами?

Как говорится, роднее матери нет человека. Пока не встанет вопрос о наследстве…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

десять + 20 =

Також цікаво:

З життя20 хвилин ago

Вартість радості

**Ціна щастя** Лежачи на дивані, Денис прикрив очі й прислухався до звуків у домі та за вікном. Крізь склопакети долинали...

З життя20 хвилин ago

Святковий подарунок

**Новорічний сюрприз** Оля поспішала додому, не зважаючи на ожеледицю під ногами. Ще б пак — у її сумці лежали два...

З життя1 годину ago

Складний вибір

**Важке рішення** – Бабу, я не хочу кашу, — тихо відсунув від себе тарілку Максимко, не зводячи з Тамари очей....

З життя1 годину ago

Сила братства чоловіків

**Чоловіча дружба** Олексій зупинив «Богдан» біля торговельного центру. Виходити з теплого салону не хотілося. Вчора йшов мокрий сніг, який перейшов...

З життя2 години ago

Чи справді це мій син?

Марійка піднялася на другий поверх офісу, не зустрівши колег, і була цьому рада. Їй не хотілася бачити співчутливі погляди, відповідати...

З життя2 години ago

Вибір між правдою та брехнею: йди геть!

**Щоденник** “Не маєш чим виправдатися переді мною,” – різко підняла руку Олена, показуючи матері на двері. “Іди геть!” Олена вийшла...

З життя4 години ago

Дім для Мрій

Дім для Оксани Тарас завжди пишався старшим братом і з малку брав із нього приклад. За столом їв лише те,...

З життя4 години ago

Сила почуттів

Олег довго сидів, дивлячись на телефон. Він і так затягував. Нарешті, глибоко вдихнувши, натиснув кнопку дзвінка. Пролунав один гудок, другий…...