Connect with us

З життя

МУЖ УШЁЛ, А ЕЁ ОНА ОСТАЛАСЬ…

Published

on

Когда Дмитрий ушёл от меня, мир будто рухнул. Он забрал все наши накопления, копившиеся на квартиру, и растворился в неизвестности. Оставил меня в съёмной однушке с полугодовалой дочкой, без гроша за душой и без малейшей надежды.

В тот самый день, когда земля уходила из-под ног, в дверь постучали. Открываю — стоит она, моя свекровь Татьяна Игоревна. Та самая, с которой у нас всегда были ледяные, натянутые отношения. Я внутренне сжалась, ожидая упрёков. Но вместо яда в голосе прозвучало твёрдое:

— Собирайся. Переезжаете ко мне.

Я попыталась возразить. Мы столько лет терпели друг друга скрепя сердце — какое уж тут совместное проживание? Но она не дала мне договорить:

— Ты мне не чужая. А девочка — моя кровь. Пошли. Не брошу же вас на произвол судьбы.

Даже моя родная мать отказалась помочь — мол, у неё старшая дочь с детьми ютится, и так тесно. А тут — свекровь, от которой я меньше всего ждала поддержки. Я растерялась и только прошептала:

— Спасибо вам…

Татьяна Игоревна взяла малышку на руки, заглянула в её глазки и ласково проговорила:

— Ну что, лапочка, поживёшь у бабушки? Будем сказки читать, на качелях кататься, косички заплетать…

У меня отвисла челюсть. Эта же женщина ещё недавно называла мою дочь «найдёнышем» и шепталась, будто я «окольцевала» её сына. А теперь — вся нежность и забота.

В своей двушке она отдала нам с ребёнком большую комнату, сама перебралась в крохотную. Вечером приготовила тушёные овощи и индейку, поставила передо мной и строго сказала:

— Ты кормишь грудью. Питайся как надо. Хочешь жареного — ешь, но для дочки лучше пусть будет полезное. Купила детское пюре — если не понравится, скажи, возьмём другое.

Я не выдержала — слёзы хлынули рекой. От неожиданной теплоты, боли и благодарности. Она обняла меня:

— Тихо, доченька. Мужики… чего с них взять? Моего-то отца Дима не знал — я одна его поднимала. Не позволю, чтобы и ты одна тянула. Всё наладится, держись.

Мы прожили с ней пять лет. Татьяна Игоревна стала мне не просто родной — заменила мать, которой у меня, как оказалось, и не было. Вместе растили девочку, а потом я снова вышла замуж — за человека, который полюбил и меня, и мою дочь.

На свадьбе Татьяна Игоревна сидела на почётном месте — потому что по праву его заслужила. Сейчас моя малышка уже во втором классе, а я жду второго ребёнка — сына. И свекровь, моя неожиданная опора, каждый день спрашивает: «Ну когда же родится мой богатырь?»

Вот так. Муж ушёл, а его мать осталась. Осталась, когда все отвернулись. Разве это не настоящее чудо?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 + 18 =

Також цікаво:

З життя3 години ago

Порив, що врятував моє життя

— Оленко, ти що витворяєш?! — голос Миколи гримів по хаті. — Куди це ти зібралась у такому?! — До...

З життя4 години ago

Кинута з дочкою: коли свекруха прийшла з злісною усмішкою, Лена…

Замовляючи торт для донечкиного дня народження, Оксана Михайлівна таємно додала до листа побажань маленького ангелочка з цукру, символ того, що...

З життя6 години ago

Він обрав сім’ю. Але не нашу.

— Та годі тобі, мамо! — Ігор різко відвернувся від вікна, де вдивлявся в машини, що проїжджали. — Хіба мало...

З життя7 години ago

Сміх у залі очікування: як слова хірурга змінили все

У приймальні Харківської міської лікарні стояв звичайний робочий гул. Відвідувачі, похмурі від тривог, розсілися у залі очікування — хто гортав...

З життя9 години ago

Хлопчик, що прислухався до гробу матері, сказав слова, які зав froze церкву.

В церкві стояла глибока, майже відчутна тиша. Повітря насичене ладаном, слізьозами й тією болючістю, що за словами. Люди сиділи, похиливши...

З життя13 години ago

Вона вийшла заміж за чоловіка з величезним досвідом, щоб врятувати свою родину — але те, що сталося далі, змінило її життя назавжди.

Коли двадцятиоднорічна Соломія Ковальчук увійшла до палацу шлюбів з букетом білих лілій та тремтячою посмішкою, всі зупинили погляди. Поряд, спокійний...

З життя14 години ago

Любов, що дійшла до краю часу

Ох, слухай, Ганна Петрівна розбирала старі речі, знайшла коробку з фото. І натрапила на знімок з випускного. Сорок літ тому...

З життя16 години ago

Він стрибнув з вертольота, щоб врятувати незнайомця — але я не міг повірити, хто це був…

Я не мав бути біля води того дня. Лише коротка перерва від зміни в кафе на дніпровській набережній у Києві....