Connect with us

З життя

«Он забрал еду с моей тарелки и заявил, что я должна похудеть: моя история материнства и давления в 36 лет»

Published

on

**Дневниковая запись**

Меня зовут Наталья, мне тридцать шесть. Шесть лет замужем, воспитываю троих детей. Старшему, Денису, пять. Средней, Полине, три. А младшему, Ванечке, всего полгода. Я домохозяйка, вся жизнь — в детях. Работала только раз после института, до первого декрета. Остальное время я просто мама. И поверьте, это куда сложнее, чем кажется.

Сергея встретила почти в тридцать. Подруги уже вовсю нянчили внуков, а я всё металась между работой и съёмной однушкой. Он был статный, с харизмой, уверенный в себе. Бывший спортсмен, теперь начальник отдела. Не думала, что такой мужчина меня заметит. Но он привёл знакомиться с матерью — и я поняла: это всерьёз.

Татьяна Ивановна, его мать, оказалась добрейшей души человеком. Сразу сказала: «Цени эту девочку». Через полгода расписались.

Когда родился Денис, я уволилась, полностью погрузившись в материнство. Потом появилась Полина, а теперь вот Ваня. Дети всегда со мной. Денис ходит на футбол и в художественную школу, Полину пока сама занимаю. В садик не ходим — я дома, и мне кажется, я хорошая мать. Детям уютно, тепло, они счастливы.

Но потом что-то пошло не так. После третьих родов я поправилась. Сейчас вешу под 80, хотя раньше была тощей — 48-50 кг. Тогда регулярно ходила в спортзал, красила ногти, следила за собой.

Теперь ни времени, ни сил. Пытаюсь сделать зарядку — Ваня плачет, Полина просит компот, Денис зовёт посмотреть поделку. Иногда просто не могу встать с дивана — бессонные ночи, кормления, усталость. Не жалуюсь, просто факт.

Сначала Сергей шутил. Звал «булочкой», «мишкой». Говорил, что стала мягче — во всех смыслах. Я смеялась. Потом шутки закончились.

В прошлую субботу сели обедать. Положила себе три котлеты — весь день на ногах, во рту маковой росинки не было. И тут Сергей выхватывает у меня вилку, забирает две и бросает ледяным тоном: «Тебе бы похудеть». А потом добавляет: «Если заведусь на стороне — виновата будешь ты. Не я».

Я онемела. Стало противно. Да, я поправилась. Да, в зеркале себя не узнаю. Но разве я не заслужила хоть капли уважения? Родила троих его детей. Отказалась от карьеры. От себя.

С радостью бы сходила на маникюр, сделала массаж, купила новое платье. Но нет ни времени, ни денег. Всё уходит на детей, секции, ипотеку. Сергей начальник, должен выглядеть безупречно. Ещё и его матери помогаем. А я? Вечерами, когда дети заснут, делаю маски из огурца и сметаны.

Ничего нового себе не покупала больше года. Захожу в магазин — выхожу со слезами. Всё мало, всё узко. Я уже не та.

Потеряла веру, что снова стану стройной. Осталась только надежда на Татьяну Ивановну — не даст Сергею семью разрушить. Потому что я больше не чувствую себя женой. Только матерью и прислугой. Разве этого мало, чтобы меня просто уважали?…

**Вывод:** Женщина — не мебель. Если любишь, цени даже её морщины.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × чотири =

Також цікаво:

З життя7 хвилин ago

Забіжи, коли буде час

– Алло, Оленко? – почувся знайомий голос. Від несподіваного хвилювання, яке стиснуло горло, вона не могла вимовити й слова. Якби...

З життя1 годину ago

Не лякайся, я ненадовго. Житиму тиждень, поки знайду дах над головою. Сподіваюся, не вигонишь.

— Не бойся, надовго не затримаюсь. Поживу тиждень-другий, поки з житлом не вирішусь. Не виженеш, сподіваюся, — промовила сестра. Ганна...

З життя2 години ago

Втілення надії в світі самоти

**Щоденник** Прокинулася я пізно. Перша думка — проспала. Дочка з онуком скоро схочуться, а я ще не приготувала сніданок. А...

З життя2 години ago

Не відпущу. Тобі бути зі мною!

**Щоденник Олега Петровича** — Можна? — У привідкриті двері кабінету зазирнула дівчина. — Прийом закінчено. Тільки за записом. Обличчя дівчини...

З життя3 години ago

Ключі від моєї свободи: прощавай, мама…

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Соломія познайомилася з Тарасом...

З життя3 години ago

Остання жертва

**Березень, 12, 2024** «Мамо, треба поговорити.» «Отаке невтішне початку…» – Іванна тривожно глянула на сина. Хлопець завжди був слухняним, розумним,...

З життя4 години ago

Вартість радості

**Ціна щастя** Лежачи на дивані, Денис прикрив очі й прислухався до звуків у домі та за вікном. Крізь склопакети долинали...

З життя4 години ago

Святковий подарунок

**Новорічний сюрприз** Оля поспішала додому, не зважаючи на ожеледицю під ногами. Ще б пак — у її сумці лежали два...