Connect with us

З життя

Как я стала “виновата” за троих детей и задвигаю котлеты в тридцать шесть лет

Published

on

**Дневник Анастасии**

Меня зовут Настя, и мне тридцать шесть. Шесть лет в браке, трое детей: старшему Ване — пять, младшей Соне — три, а крошечному Мише — всего полгода. Работу оставила сразу после института, едва успев попробовать взрослую жизнь. Всё остальное время — только семья. И знаете, материнство — это не про уютные картинки из соцсетей.

Сережу я встретила почти в тридцать, когда подруги уже вовсю носились с колясками, а я всё ещё искала себя. Высокий, уверенный, с харизмой лидера — бывший спортсмен, начальник отдела. Казалось, такой мужчина никогда не посмотрит в мою сторону. Но он пригласил меня к себе домой познакомиться с матерью — и тогда я поняла: это надолго.

Его мама, Татьяна Васильевна, приняла меня тепло. «Береги её», — сказала она сыну. Через полгода мы расписались.

С появлением Вани я полностью погрузилась в заботы о детях. Потом родилась Соня, а теперь и Миша. Я с ними круглые сутки: Ваня ходит на футбол и в художественную школу, Соню учу сама, без садика. Мне кажется, я делаю всё правильно. Дети сыты, одеты, окружены любовью.

Но что-то пошло не так. После третьих родов я поправилась. Сейчас вешу 80 кг, хотя раньше едва дотягивала до 50. Тогда я успевала всё: в зал, маникюр, новые платья.

Теперь ни времени, ни сил. Попробуй сделать зарядку — Миша кричит, Соня тащит книжку, Ваня зовёт посмотреть поделку. Бывает, валюсь на диван, будто мешок с песком: ночи без сна, бесконечные кормления, усталость. Не жалуюсь — просто констатирую.

Сначала Серёжа подшучивал. Звал «булочкой», «плюшкой». Говорил, что я стала теплее — в прямом и переносном смысле. Я смеялась. Потом шутки закончились.

В прошлую пятницу за обедом я положила себе три котлеты — весь день на ногах, есть не успевала. И вдруг Серёжа выхватывает вилку, забирает две и бросает ледяным тоном: «Тебе бы скинуть пару кило». А потом добавляет: «Если заведусь на стороне — виновата будешь ты, не я».

Я онемела. Да, я изменилась. Да, зеркало меня пугает. Но неужели я не заслужила хотя бы капли уважения? Трое его детей. Отказ от карьеры. Отказ от себя.

Я бы с радостью сходила к мастеру, купила новое платье. Но денег нет — всё уходит на детей, секции, ипотеку. Серёжа — начальник, ему нужно выглядеть безупречно. Да ещё и Татьяне Васильевне помогаем. А я? По вечерам, когда дети засыпают, накладываю на лицо маску из сметаны и огурцов.

Последний раз новую кофту покупала год назад. А если зайду в магазин — сразу слёзы. Всё мало, всё жмёт. Я будто исчезла, осталась только оболочка.

Я больше не верю, что смогу вернуть прежнюю себя. Остаётся надеяться только на Татьяну Васильевну — не даст Серёже развалить семью. Потому что я уже не жена. Только мама и домработница. Но разве этого мало, чтобы меня просто не унижали?..

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять − два =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Друге право на помилку.

Як тепер пригадую, таємницю батька Марійка випадково піднющила, прогульнувши школу, аби супроводити подругу Олесю до татуювальника. Забігла вдома переодягтися, бо...

З життя5 години ago

Протягом шести років молода пекарка безкоштовно годувала бездомного, не знаючи навіть його імені!

Шість років молода пекарка Оксана лишала їжу тихому чоловікові без дому – навіть не знаючи його імені. Дні її весілля...

З життя6 години ago

Усе належить мені — крім тебе

— Маріє Павлівно, та подивіться лише на цю красу! — Соломія Гнатівна махала перед сусідкою фотографіями з телефону. — Оце...

З життя8 години ago

Не витримую більше!

Знову ця безглузда музика! – гукала Ольга Павлівна, б’ючи кулаком у батарею. – Пів на третю ночі, а вони там...

З життя10 години ago

Дочка, яку я не виховував

“Що ти несеш, Соломіє?!” – Андрій кинув на стіл папір і вдарив кулаком по стільниці. – Яка ще експертиза? Ти...

З життя13 години ago

Не телефонуй після дев’ятої

Марія Петрівна вже натягла нічну сорочку і запліла косицю, коли загудів телефон. Різкі гудки розбили тишу квартири, змусивши жінку здригнутися....

З життя16 години ago

Подарунок, що зламав усе

— Христино! Христинко, де ти блукаєш?! — голос Богдана Володимировича лунав з вітальні немов дзвін кріпчаючого вітру. — Іди швидше!...

З життя16 години ago

Запізніле прощення

Пізно пробачати — Не смій мені дзвонити! Чуєш? Ані разу більше! — Галина Миколаївна з силою вдарила слухавкою об апарат....