Connect with us

З життя

Как я стала “виновата” за троих детей и задвигаю котлеты в тридцать шесть лет

Published

on

**Дневник Анастасии**

Меня зовут Настя, и мне тридцать шесть. Шесть лет в браке, трое детей: старшему Ване — пять, младшей Соне — три, а крошечному Мише — всего полгода. Работу оставила сразу после института, едва успев попробовать взрослую жизнь. Всё остальное время — только семья. И знаете, материнство — это не про уютные картинки из соцсетей.

Сережу я встретила почти в тридцать, когда подруги уже вовсю носились с колясками, а я всё ещё искала себя. Высокий, уверенный, с харизмой лидера — бывший спортсмен, начальник отдела. Казалось, такой мужчина никогда не посмотрит в мою сторону. Но он пригласил меня к себе домой познакомиться с матерью — и тогда я поняла: это надолго.

Его мама, Татьяна Васильевна, приняла меня тепло. «Береги её», — сказала она сыну. Через полгода мы расписались.

С появлением Вани я полностью погрузилась в заботы о детях. Потом родилась Соня, а теперь и Миша. Я с ними круглые сутки: Ваня ходит на футбол и в художественную школу, Соню учу сама, без садика. Мне кажется, я делаю всё правильно. Дети сыты, одеты, окружены любовью.

Но что-то пошло не так. После третьих родов я поправилась. Сейчас вешу 80 кг, хотя раньше едва дотягивала до 50. Тогда я успевала всё: в зал, маникюр, новые платья.

Теперь ни времени, ни сил. Попробуй сделать зарядку — Миша кричит, Соня тащит книжку, Ваня зовёт посмотреть поделку. Бывает, валюсь на диван, будто мешок с песком: ночи без сна, бесконечные кормления, усталость. Не жалуюсь — просто констатирую.

Сначала Серёжа подшучивал. Звал «булочкой», «плюшкой». Говорил, что я стала теплее — в прямом и переносном смысле. Я смеялась. Потом шутки закончились.

В прошлую пятницу за обедом я положила себе три котлеты — весь день на ногах, есть не успевала. И вдруг Серёжа выхватывает вилку, забирает две и бросает ледяным тоном: «Тебе бы скинуть пару кило». А потом добавляет: «Если заведусь на стороне — виновата будешь ты, не я».

Я онемела. Да, я изменилась. Да, зеркало меня пугает. Но неужели я не заслужила хотя бы капли уважения? Трое его детей. Отказ от карьеры. Отказ от себя.

Я бы с радостью сходила к мастеру, купила новое платье. Но денег нет — всё уходит на детей, секции, ипотеку. Серёжа — начальник, ему нужно выглядеть безупречно. Да ещё и Татьяне Васильевне помогаем. А я? По вечерам, когда дети засыпают, накладываю на лицо маску из сметаны и огурцов.

Последний раз новую кофту покупала год назад. А если зайду в магазин — сразу слёзы. Всё мало, всё жмёт. Я будто исчезла, осталась только оболочка.

Я больше не верю, что смогу вернуть прежнюю себя. Остаётся надеяться только на Татьяну Васильевну — не даст Серёже развалить семью. Потому что я уже не жена. Только мама и домработница. Но разве этого мало, чтобы меня просто не унижали?..

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 + 15 =

Також цікаво:

З життя27 хвилин ago

Не лякайся, я ненадовго. Житиму тиждень, поки знайду дах над головою. Сподіваюся, не вигонишь.

— Не бойся, надовго не затримаюсь. Поживу тиждень-другий, поки з житлом не вирішусь. Не виженеш, сподіваюся, — промовила сестра. Ганна...

З життя1 годину ago

Втілення надії в світі самоти

**Щоденник** Прокинулася я пізно. Перша думка — проспала. Дочка з онуком скоро схочуться, а я ще не приготувала сніданок. А...

З життя1 годину ago

Не відпущу. Тобі бути зі мною!

**Щоденник Олега Петровича** — Можна? — У привідкриті двері кабінету зазирнула дівчина. — Прийом закінчено. Тільки за записом. Обличчя дівчини...

З життя2 години ago

Ключі від моєї свободи: прощавай, мама…

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Соломія познайомилася з Тарасом...

З життя3 години ago

Остання жертва

**Березень, 12, 2024** «Мамо, треба поговорити.» «Отаке невтішне початку…» – Іванна тривожно глянула на сина. Хлопець завжди був слухняним, розумним,...

З життя3 години ago

Вартість радості

**Ціна щастя** Лежачи на дивані, Денис прикрив очі й прислухався до звуків у домі та за вікном. Крізь склопакети долинали...

З життя3 години ago

Святковий подарунок

**Новорічний сюрприз** Оля поспішала додому, не зважаючи на ожеледицю під ногами. Ще б пак — у її сумці лежали два...

З життя4 години ago

Складний вибір

**Важке рішення** – Бабу, я не хочу кашу, — тихо відсунув від себе тарілку Максимко, не зводячи з Тамари очей....