Connect with us

З життя

Повседневное волшебство

Published

on

Они снова сидели в том же уютном кафе в центре Москвы — Катерина и Дмитрий.

Она — высокая, грациозная, с непокорными тёмными кудрями, которые вечно выбивались из-под шпилек, будто нарочно подчёркивая её живой нрав.

Он — крепкий, с усталыми, но добрыми глазами, с морщинками у уголков губ — такими бывают у тех, кто смеётся от души. Седина на висках лишь придавала ему солидности.

Они сидели молча, будто время застыло. Он аккуратно размешивал сахар в её чашке, зная, что она пьёт только с двумя ложками. Она, по привычке, мятла бумажную салфетку, скручивая её в тугой валик.

Казалось, они всегда были вместе. Но я-то знал: за этой тишиной — годы разлуки, выборов, боли и… любви.

— Катя, а как вы познакомились? — как-то спросил я, не сдержавшись.

Она взглянула на Дмитрия, словно ища разрешение. Он кивнул.

— Я только устроилась в банк, — начала она, опуская глаза. — Всё было в новинку, страшно… А он… — она усмехнулась.

— А я был зазнавшийся начальник отдела, — с лёгкой ухмылкой добавил Дмитрий.

Катя покачала головой:

— Невыносимый тип. Все девушки затихали, когда он входил. Дорогой костюм, статная осанка, взгляд… Но смотрел он только на меня.

— В голубом платье и с ямочкой на щеке, — тихо сказал он. — Смеялась так, что казалось — в комнате светлее стало.

Катя улыбнулась и машинально коснулась щеки.

— А потом… Потом он пригласил меня на ужин. Напился. И признался, что женат.

Повеяло тяжёлым молчанием. Воспоминание давило. Дмитрий сжал чашку. Катя смотрела куда-то в прошлое.

— Я сразу решила — это тупик. Не хочу быть «той самой». Но он не отступал. Цветы, книги, поездки… Благодаря ему я впервые попала в Большой театр… Я жила.

— Почему не сложилось? — осторожно спросил я.

— Он предложил развод. А я отказала. Испугалась. Боялась, что он пожалеет. Что я не оправдаю его ожиданий. Что его семья меня не примет. Испугалась любви.

— А я не решился разрушить всё. Дети, быт… Стянул, — добавил Дмитрий.

Катя глубоко вздохнула.

— Потом встретила другого. Свадьба, суета… Ушла, даже не попрощавшись.

— Я бы умолял остаться, — прошептал Дмитрий. — Но тогда… Понял слишком поздно.

— Через годы случайно столкнулись здесь. Я уже разводилась, а он сказал: «Рад за тебя». Я солгала, а он раскусил.

Дмитрий коснулся её руки.

— У тебя плечи поднимаются, когда врёшь.

Они замолчали. Взгляд в взгляд. Там было всё: годы, слова, которые не сказали, дороги, которые не выбрали.

— Теперь мы друзья, — улыбнулась Катя. — Или почти друзья.

— Мы просто умеем любить. По-своему. Без условий и обязательств, — сказал Дмитрий.

И я понял: чудо — не в том, чтобы встретить, а в том, чтобы не растерять тепло, даже если не сложилось. Суметь сохранить человека в жизни, несмотря ни на что.

Обыкновенное чудо. Но разве оно не самое настоящее?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 + 2 =

Також цікаво:

З життя57 хвилин ago

Вечеря привела до розриву

– Ти що, з глузду з’їхав? – Тетяна кинула серветку на стіл, келих від цього шатнувся. – Запросити її сюди,...

З життя2 години ago

Щастя в темряві

Останній раз я вгледіла Одарчину фотографію під час нашого візиту до нотаріуса, де її посмішка, така ж тепла й водночас...

З життя4 години ago

Навіть слова вдячності не знайшлося

«Ти навіть дякую не сказав» — Мамо, ну чого ти знову починаєш! — роздратовано кинув Ігор, навіть не відриваючи очей...

З життя5 години ago

МЕНЕ НЕ ВИЗНАЧИМО!

— Антоне, завітай! — шеф покликав через внутрішній зв’язок. Антон відчував — знову лає. Та й має право. — Прийшов?...

З життя8 години ago

Друге право на помилку.

Як тепер пригадую, таємницю батька Марійка випадково піднющила, прогульнувши школу, аби супроводити подругу Олесю до татуювальника. Забігла вдома переодягтися, бо...

З життя11 години ago

Протягом шести років молода пекарка безкоштовно годувала бездомного, не знаючи навіть його імені!

Шість років молода пекарка Оксана лишала їжу тихому чоловікові без дому – навіть не знаючи його імені. Дні її весілля...

З життя12 години ago

Усе належить мені — крім тебе

— Маріє Павлівно, та подивіться лише на цю красу! — Соломія Гнатівна махала перед сусідкою фотографіями з телефону. — Оце...

З життя14 години ago

Не витримую більше!

Знову ця безглузда музика! – гукала Ольга Павлівна, б’ючи кулаком у батарею. – Пів на третю ночі, а вони там...