Connect with us

З життя

Тени заботы: Драма одной семьи

Published

on

Тени заботы: Драма Светланы и её семьи

Светлана лежала в палате скромной больницы в Екатеринбурге, лицо её было бледным, но в глазах светилось облегчение. В дверях появилась её подруга Людмила с пакетом, туго набитым мандаринами.

— Ну ты даёшь, Светка! — воскликнула Людмила, плюхнувшись на стул рядом. — Как можно было тянуть до последнего? Представляешь, если бы не успели?

Светлана слабо улыбнулась, её голос звучал еле слышно.

— Прости, Люся. Всё случилось так неожиданно, я даже не думала, что это серьёзно. Казалось, само пройдёт. Слава богу, теперь всё позади. Как там бабушка? Справился ли Дмитрий? Она ведь последнее время — настоящая вредина.

— Да всё нормально, не переживай, — успокоила её Людмила. — Бабуля в порядке: накормлена, напоена, ворчит, но это же её обычное состояние.

— Спасибо, Люсь, что не бросила нас! — Светлана сжала руку подруги. — Я тебе так обязана!

— Обязана, говоришь? — Людмила засмеялась, но в глазах её мелькнуло что-то тёплое. — Да за что спасибо-то? Я, понимаешь, несусь к вам с кастрюлей борща, думаю, бедная бабушка там сидит голодная. А у вас там… ну просто цирк!

— Что за цирк? — Светлана насторожилась.

— Да представляешь, как все перепугались? — Людмила размахивала руками. — Ну как можно было так затягивать, Света? Довела себя до больничной койки, а могло бы и хуже быть!

Светлана, всё ещё слабая после операции, лежала под тонким одеялом и еле слышно вздыхала.

— Прости, Люсь, я сама не ожидала. Боль началась внезапно, думала — пройдёт. Чуть не распрощалась с жизнью, честно. Но теперь всё позади, скоро выпишут. Дома бабуля, мне тут лежать некогда. Дмитрий один с ней, а она сейчас — просто испытание.

— Да брось переживать! — Людмила махнула рукой. — Всё под контролем. Бабуля жива-здорова: покормлена, прибрана, ворчит, но это же её конёк.

— Люсь, ты золотой человек! — Светлана посмотрела на подругу с благодарностью. — Не знаю, как бы мы без тебя справились.

— Да ладно тебе! — Людмила засмеялась, но глаза её хитренько блеснули. — Это не мне спасибо, а твоему Диме. Ну и муж у тебя! Я всегда знала, что он молодец, но тут просто офигела. Прибегаю я к вам, с кастрюлей, думаю — сейчас бабулю спасать буду. А у вас… ну просто спектакль!

— Какой спектакль? — Светлана нахмурилась.

— Да вот какой! — Людмила завелась. — Захожу, а у вас дома пахнет пирогами на всю лестничную дор— А на кухне стоит Димка в переднике, бабушку уже накормил, переодел и чай с вареньем ей налил — я просто обалдела!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 + три =

Також цікаво:

З життя33 хвилини ago

Вона вийшла заміж за чоловіка з величезним досвідом, щоб врятувати свою родину — але те, що сталося далі, змінило її життя назавжди.

Коли двадцятиоднорічна Соломія Ковальчук увійшла до палацу шлюбів з букетом білих лілій та тремтячою посмішкою, всі зупинили погляди. Поряд, спокійний...

З життя2 години ago

Любов, що дійшла до краю часу

Ох, слухай, Ганна Петрівна розбирала старі речі, знайшла коробку з фото. І натрапила на знімок з випускного. Сорок літ тому...

З життя4 години ago

Він стрибнув з вертольота, щоб врятувати незнайомця — але я не міг повірити, хто це був…

Я не мав бути біля води того дня. Лише коротка перерва від зміни в кафе на дніпровській набережній у Києві....

З життя6 години ago

Дочка пробачила, а я — ні

Валентина Петривна розглядала себе у дзеркалі, підправляючи сірий костюм. Сьогодні Солопійці виповнилося тридцять. Перший день народження доньки за останні вісім...

З життя9 години ago

Заміжня, але на самоті

Олено, ну поясни мені, як це розуміти? — сусідка Ганна Іванівна стояла на порозі з авоською й похитувала головою. —...

З життя11 години ago

Протягом 23 років я віддав усе своє життя сину з паралічем. Потім прихована камера розкрила правду, якої я ніколи не очікував.

Двадцять три роки я присвятила життя паралізованому синові. Доки прихована камера не показала правду, якої я ніколи не очікувала. Колись...

З життя11 години ago

Щастя в тіні чорного

Орина сиділа надворі крамниці й спостерігала за суєтою. Автобуси під’їжджали, визираючи пасажирів, люди поспішали кудись, а вона мусіла вирішити —...

З життя15 години ago

НЕ МОЖУ ЗІРВАТИ ЦЕЙ ПРЕДМЕТ!

“Зайди, Андрію!” – почув я по внутрішньому зв’язку від начальника. Зрозумів – знову дістане мені. І було за що. “Сідай,...