Connect with us

З життя

Хватит кормить всех: Как дочь и её «друзья» достали меня до слёз

Published

on

Холодильник — не столовая! Как дочь и её «друзья» довели меня до слёз

У меня растёт дочка Алиса. Озорная, добрая, душа нараспашку — слишком, пожалуй. Она дружит со всеми подряд: с одноклассниками, дворовыми ребятами, знакомыми из секции, даже с теми, кого я в жизни не видела. И вот вся эта ватага облюбовала нашу квартиру.

Говорят, на улице холодно, а веселиться охота. Алиса, как настоящая хозяйка, всех зазывает внутрь, включает музыку, чай разливает, печеньем угощает, шумные посиделки устраивает. Сначала я не придавала значения — ну подумаешь, дети зашли, посидели, ушли. Даже радовалась — у дочки компания хорошая. Но потом всё пошло не так.

На днях пришла с работы вымотанная, голодная, мечтая только о тарелке супа и диване. А на кухне — сюрприз: два незнакомых пацана лет десяти доедают мою гречку с котлетами. Прямо из кастрюли! Которую я приготовила на два дня, чтобы не стоять у плиты каждый вечер.

Я застыла на пороге. Пацаны спокойно доели, сложили тарелки в раковину и ушли, весело крикнув: «До свидания!» А я осталась стоять, не веря своим глазам. Обед, ужин — всё съели. Для семьи — для мужа, для ребёнка — не осталось ничего.

Зашла к Алисе в комнату. Объяснила спокойно: чаем, конфетами угощать друзей — пожалуйста. Но суп, мясо, гарнир — это еда для семьи, на которую я трачу деньги и время. Я готовлю не для того, чтобы чужие дети опустошали наш холодильник, пока нас нет дома.

Алиса молча хлопнула дверью и заперлась. Через минуту из-за двери донёсся её голос:

— Ты просто жадина! Своим друзьям даже поесть не даёшь!

Обиделась. Надулась. Даже на ужин не вышла. Хотя я, стиснув зубы, снова почистила картошку и пожарила котлет — чтобы хоть кто-то поел нормально.

Утром сказала ей прямо: «Еды хватит на два дня. Я прихожу поздно, готовить ночью не буду. Если ты взрослая, научись понимать такие простые вещи». Дочка отвернулась и ушла в школу, не сказав ни слова.

Вечером, когда я вернулась домой за полночь, муж дожаривал картошку. Потому что еды опять не было. Алиса снова привела друзей. Пока мы работали, они выгребли всё подчистую. Ни супа, ни котлет, даже хлеба не осталось — только фантики и грязные тарелки.

Алиса опять заперлась в комнате. На вопросы не отвечала. Мы с мужем переглянулись — оба поняли, что дело уже не в еде. А в том, что ребёнок нас не слышит. Не хочет слышать. Считает врагами, потому что просим элементарного — уважать дом, труд и границы.

Я не жадина. Мы не бедствуем, но всё достаётся трудом. И я не могу кормить чужих детей. Не морально, не финансово. Не хочу.

Я устала. Мне больно, что моя дочь воспринимает заботу как жадность. Моя мама говорит: «Возьми ремень». Но я не верю в ремень. Верю в разговор, в объяснения. Вот только что делать, если ребёнок не слышит?

Может, я что-то упустила в воспитании? Может, была слишком мягкой? Или это просто переходный возраст, и всё пройдёт? Не знаю. Я в тупике.

Кто-нибудь сталкивался с таким?
Как достучаться до подростка, который считает, что мама — это бесплатный общепит?
Как научить уважать семью и ценить труд?

Я просто хочу снова видеть в глазах дочери благодарность.
А не подколы за то, что щи — это не «Макдоналдс».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 + 16 =

Також цікаво:

З життя26 хвилин ago

Квартира: Сага однієї родини

Квартира, або Історія однієї родини Оля поволі йшла зі школи й думала, як зробити так, щоб мати не дізналася про...

З життя2 години ago

Не бійся, я ненадовго: поживу тиждень, поки знайду дах над головою.

— Не бійся, надовго не залишусь. Поживу тиждень, поки з житлом не визначусь. Не вижен— Вона потім пішла, наче й...

З життя3 години ago

Ніхто не отримає тебе від мене!

Українська адаптація: — Не віддам. Нікому тебе не віддам. — Можна? — У розчинені двері кабінету зазирнула дівчина. — Прийом...

З життя4 години ago

Прощавай, мамо: я забираю свої ключі і більше не повернуся

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Оксана познайшлася з Олегом...

З життя4 години ago

Вартість щастя

**Ціна щастя** Ярослав лежав на дивані, закривши очі й прислухаючись до звуків у квартирі та за вікном. Крізь склопакети з...

З життя6 години ago

Вибір, що змінює все

**Важке рішення** — Ба, я не хочу кашу, — тихо підсунув від себе тарілку Макарко, не відводячи очей від Оксани....

З життя6 години ago

Не чекай на вибачення!

14 червня 2024 року “Нема в тебе нічого, чим могла б виправдатись переді мною”, – випалила я, різко вказуючи рукою...

З життя6 години ago

Сімейний ідеал

Ідеальна родина — Ой, я боюсь, — зупинилася перед під’їздом Світлана. — Чого? Моїх батьків? — спитав Олег і взяв...