Connect with us

З життя

Как меня довели до слёз дочка и её «друзья»: холодильник против столовой!

Published

on

Холодильник — не столовая! Как дочь и её «друзья» довели меня до слёз

У меня растёт дочь, Лизавета. Шумная, добрая, душа нараспашку. Слишком уж нараспашку. Дружит, кажется, со всем районом — с одноклассниками, ребятами с нашей хоккейной коробки, детьми из музыкалки, даже с теми, кого я впервые вижу в жизни. И последнее время вся эта ватага почему-то обжилась у нас в квартире.

Говорят, на улице мороз, а гулять-то хочется. Лизавета, как гостеприимная хозяйка, тащит всех домой, включает музыку, ставит чайник, раздаёт пряники, устраивает шумные посиделки. Сначала я не придавала значения: ну ладно, дети пришли — посидели, разошлись. Даже радовалась — у дочки столько друзей. Но потом всё пошло наперекосяк.

Недавно пришла с работы вымотанная, голодная, мечтая только о тарелке борща и диване. Но на кухне меня ждал сюрприз. Два незнакомых пацана лет десяти сидели за столом и доедали плов. Прямо из моей кастрюли! Ту самую, что я сварила на два дня, чтобы не стоять у плиты каждый вечер.

Я застыла в дверях. Пацаны, не смутившись, доели, сунули тарелки в раковину и ушли, весело крикнув: «Досвидания!» А я стояла, как вкопанная. Обед, ужин — всё сметено. Для мужа, для дочки — ничего не осталось.

Зашла к Лизе. Объяснила спокойно: угощать друзей чаем, вафлями — ради бога. Но суп, мясо, гарнир — это еда для семьи, на которую я трачу и деньги, и время. Я не для того готовлю, чтобы чужие дети уплетали за обе щёки, пока нас нет дома.

Лиза молча хлопнула дверью и щёлкнула замком. Через минуту из-за двери донёсся обвинительный шёпот:

— Жадина! Своим друзьям даже поесть не дашь!

Обиделась. Надулась. Не вышла даже ужинать. Хотя я, скрипя зубами, почистила картошку и поджарила котлеты — чтобы хоть кто-то поел нормально.

Утром я взяла Лизу за руку и сказала прямо: «Еды хватит на два дня. Я прихожу поздно, ночью готовить не стану. Если ты уже такая взрослая, научись понимать простые вещи». Дочь отвернулась и ушла в школу, не прощаясь.

Когда я вернулась после одиннадцати, муж резал хлеб. Потому что холодильник снова опустошили. Лиза опять привела друзей. Пока мы работали, они смели всё: и суп, и котлеты, даже сыр к завтраку. Остались только огрызки и грязные тарелки.

Лиза снова заперлась. На вопросы не отвечала. Мы с мужем переглянулись — оба поняли: дело не в еде. А в том, что ребёнок нас не слышит. Не хочет слышать. Считает врагами за то, что просим элементарного — уважать дом, труд и чужие границы.

Я не жадина. Мы не бедствуем, но каждый рубль достаётся трудом. И я не могу кормить чужих детей. Не могу морально. И не хочу.

Я устала. Мне больно от того, что родная дочь принимает мою заботу за скупость. Бабушка говорит: «Выпори ремнём!» Но я не верю в ремень. Верю в слово, в объяснения. Вот только что делать, если ребёнок глух к ним?

Может, я что-то упустила в воспитании? Была слишком мягкой? Или это просто переходный возраст, и всё пройдёт? Не знаю. Растеряна.

Если у кого-то было подобное — как достучаться до подростка, который видит в матери лишь бесплатную столовую? Как вернуть уважение к семье, к труду?

Я просто хочу снова видеть в глазах дочери благодарность.
А не упрёк за то, что щи — это не раздача в столовой…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − дванадцять =

Також цікаво:

З життя40 хвилин ago

Квартира: Сага однієї родини

Квартира, або Історія однієї родини Оля поволі йшла зі школи й думала, як зробити так, щоб мати не дізналася про...

З життя2 години ago

Не бійся, я ненадовго: поживу тиждень, поки знайду дах над головою.

— Не бійся, надовго не залишусь. Поживу тиждень, поки з житлом не визначусь. Не вижен— Вона потім пішла, наче й...

З життя3 години ago

Ніхто не отримає тебе від мене!

Українська адаптація: — Не віддам. Нікому тебе не віддам. — Можна? — У розчинені двері кабінету зазирнула дівчина. — Прийом...

З життя4 години ago

Прощавай, мамо: я забираю свої ключі і більше не повернуся

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Оксана познайшлася з Олегом...

З життя5 години ago

Вартість щастя

**Ціна щастя** Ярослав лежав на дивані, закривши очі й прислухаючись до звуків у квартирі та за вікном. Крізь склопакети з...

З життя6 години ago

Вибір, що змінює все

**Важке рішення** — Ба, я не хочу кашу, — тихо підсунув від себе тарілку Макарко, не відводячи очей від Оксани....

З життя7 години ago

Не чекай на вибачення!

14 червня 2024 року “Нема в тебе нічого, чим могла б виправдатись переді мною”, – випалила я, різко вказуючи рукою...

З життя7 години ago

Сімейний ідеал

Ідеальна родина — Ой, я боюсь, — зупинилася перед під’їздом Світлана. — Чого? Моїх батьків? — спитав Олег і взяв...