Connect with us

З життя

Мне 60, живу одна и точно не ожидала такой старости

Published

on

Мне шестьдесят. Живу одна. Такой старости я не представляла.

Я мать двоих взрослых, умных, красивых детей — сына и дочери. У меня пятеро внуков, разных возрастов, все живут в одном городе. Но, несмотря на такую большую семью, каждый праздник я встречаю в пустом доме. Да и не только праздники — одиночество теперь мой вечный спутник.

Когда был жив мой муж, я не чувствовала этой пустоты. Нам хватало друг друга. Встречали вместе и Новый год, и Рождество — без шумных застолий, но с тихим теплом, улыбками, с каким-то особым уютом. Он был моей опорой, стеной, за которой можно было укрыться в любой миг. А когда его не стало, я будто провалилась в безмолвие. И с годами оно становится только громче.

Тяжелее всего в декабре. Время, которое должно пахнуть мандаринами, хвоей, имбирным печеньем, для меня превращается в ледяное напоминание: я одна. Мои дети… звонят. Иногда. Бывает, поздравления приходят второго или даже третьего января. Я делаю вид, что не замечаю опоздания, улыбаюсь, говорю: «Ничего страшного».

Но внутри — гложет. Я больше не нужна. Не как женщина, не как мать, не как бабушка. Я — эпизод из прошлого, о котором вспоминают между делом. А ведь когда-то я была для них всем. Стирала, готовила, лечила, ночами сидела у кроватки. Отдавала себя без остатка. Теперь их жизни идут мимо.

Я понимаю: у них свои семьи, свои хлопоты. Но почему в этих хлопотах нет для меня места? Почему каждый раз, когда зову их на праздник, слышу: «Мам, в этом году не получится, у нас уже планы»? А я прошу так мало — всего один вечер. Вечер за общим столом, где я поставлю свой фирменный пирог, сварю компот из сухофруктов, накрою скатерть, как в старые добрые времена.

Я мечтала, что с годами мой дом наполнится смехом, детскими голосами, шелестом обёрточной бумаги, ароматом корицы и звоном бокалов. Что буду уставать от готовки, ворчать на шум, но внутри — радоваться до дрожи. Чувствовать себя нужной.

Но мечты остались мечтами. Порой кажется, что для них я больше не человек, а функция. Удобная, если нужно посидеть с внуками или помочь по хозяйству. Но не личность. Не мать.

Я молчу об этом. Не из страха — знаю, они не поймут. Скажут: «Ты преувеличиваешь», «Все бабушки ноют», «Это возраст». Но дело не в возрасте. Дело в пустоте, когда смотришь на дверь и понимаешь: никто не придёт.

Когда-нибудь они осознают. Когда сами состарятся. Когда оглянутся — а рядом никого. Я не желаю им такой боли. Но для меня это понимание, увы, будет слишком поздним.

Вот и сейчас, перед Новым годом, украшаю квартиру в одиночестве. Вешаю гирлянды, которые некому оценить. Ставлю ёлку, под которую никто не положит подарков. Готовлю оливье — на три дня вперёд. И тихо смахиваю слезы.

Может, ещё кто-то из женщин читает это и понимает. Может, кто-то тоже зажигает свечу на столе и надеется, что в следующем году всё изменится. Что позвонят. Что приедут. Что вспомнят.

А если вы — сын или дочь… позвоните маме. Не завтра. Сегодня. Потому что завтра её звонок может остаться без ответа.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один − один =

Також цікаво:

З життя37 хвилин ago

Гуляли з собакою в парку, коли вона раптом підбігла до чорної сумки, схопила її та стрибнула у фонтан: а далі сталося неймовірне!

Ми з моїм псом Грімом вийшли на звичну прогулянку до парку Шевченка. День був тихим, повітря свіжим після дощу, а...

З життя2 години ago

Мрії розсипаються як пісок

**Щоденник** Коли закінчувався девятий клас, Маряна сильно змінилася однокласники й навіть старші хлопці почали обертатися на її тонку, струнку фігуру....

З життя2 години ago

Мій чоловік з погордою подивився на мене й кинув подушку, щоб я її випрала: коли я розстібнула наволочку, побачене просто шокувало мене

Мій чоловік кинув на мене зневажливий погляд і шпурнув подушку, щоб я її випрала. Я розстібнула наволочку і те, що...

З життя3 години ago

Таємний син на ювілеї свекрухи: неймовірний сюрприз, який всіх приголомшив!

Таємний син на ювілеї свекрухи: незабутній шок!Я отримала конверт кольору слонової кістки тихим золотистим ранком. Сонячне проміння пробивалося крізь вікно...

З життя4 години ago

Санітарка облила голову завідуючому відділенням через відмову прийняти пораненого жебрака в брудному одязі

Вечір у хірургічному відділенні простягнувся нудно, немов час застиг, а повітря згустилося від запаху антисептиків і ліків. У куточку медсестринської,...

З життя5 години ago

Відтінки щастя

**Відтінки щастя** О, привіт, друже, промовив Андрій, впускаючи до хати свого друга дитинства Тараса, який мешкав у місті. Здоровенькі були,...

З життя5 години ago

Коли народилася їхня донька Надінка, Андрій та Регіна були у небесній радості: Та невдовзі дивна поведінка їхнього золотистого ретривера Ясмин почала затьмарювати їхнє щастя

Коли народилася їхня донька Олеся, Андрій та Марія були в найвищому блаженстві. Та незабаром дивна поведінка їхнього золотистого ретривера Зірки...

З життя6 години ago

Мене кинула власна матір біля чужих дверей. Через 25 років вона влаштувалася до мене прибиральницею, не знаючи, що я – та сама донька, яку колись віддала.

Коли мене покинула рідна матір біля дверей чужої хати. Через двадцять пять років вона влаштувалася до мене прибиральницею, не знаючи,...