Connect with us

З життя

«Ты обязана помогать — ты же не посторонняя!» — и это прозвучало за неделю до нашей годовщины…

Published

on

«Ты должна помогать — ты же жена, а не чужая!» — эта фраза прозвучала за неделю до их годовщины…

Утро в июне начиналось тихо. В просторной кухне Наталья неспешно варила кофе, вдыхая густой аромат, заполнявший их московскую квартиру. Она любила эти минуты спокойствия — до того, как мир снова начинал требовать от неё больше, чем она могла дать.

Дмитрий, её муж, появился в дверях, как всегда собранный, с налётом усталости в глазах. Коротко бросил: «Доброе», — потянул чашку и, сделав глоток, выпалил:

— Мама просила узнать, сможешь завтра отвезти её в поликлинику. У неё приём с утра.

Наталья замерла. Завтра была презентация, над которой она билась две недели. Пропустить её — значит похоронить все шансы на повышение.

— Дима, ты же знаешь, я не могу…

— Мама же просит, — перебил он, с укором в голосе. — Ты жена, а не посторонняя. Родным надо помогать.

Сначала — просьба свекрови. Потом — звонок от Ирины, сестры Дмитрия. Ей, оказывается, срочно нужна «передышка» от детей. Как раз когда Наталья собиралась навестить своих родителей, которых не видела месяц.

— Ну пожалуйста, — капризничала Ирина. — Ты же добрая. Своих родителей успеешь навестить.

Наталья снова уступила. И снова не услышала «спасибо».

Через неделю позвонил Виктор Иванович, свекор:

— Наташ, машина моя сломалась. Не могла бы свою одолжить на пару недель?

— Но как же я на работу? У меня встречи в разных концах Москвы…

— На метро доедешь. Молодая ещё. Мы же семья.

И снова — «ты должна». И снова — «мы же родные».

Позже, когда её повысили и она с радостью рассказала об этом Дмитрию, мечтая о путешествии, он лишь пожал плечами:

— Родители ремонт затеяли. У Светки свадьба скоро. Раз у тебя зарплата выросла, ты же поможешь?

Наталья не верила своим ушам.

— То есть мы опять отменяем поездку из-за твоих? Это были наши мечты…

— Ну кому, если не нам? Ты же не чужая.

Эти слова всё громче звучали в её голове. В этом «не чужая» не было любви — только долг.

И вот однажды, за неделю до годовщины, Дмитрий перешёл черту:

— Ты обязана помогать моей семье! Ты же жена!

Наталья молча смотрела на него. Перед ней сидел мужчина, для которого она была не любимой, не спутницей, а обязанностью, призванной закрывать чужие нужды.

Ночью она не спала. Утром собрала вещи. И ушла.

Вернулась в маленькую квартиру, купленную когда-то на свои деньги. Она стала её крепостью.

Прошло три месяца. Дмитрий позвонил, попросил встретиться. Говорил, что всё осознал, клялся измениться.

— Слишком поздно, — ответила она.

Он не понял главного. Не отказы разрушили их брак. А то, что он перестал видеть в ней личность. Всё, что было раньше — забота, любовь, семья — растворилось в бесконечных требованиях, где она была лишь «должна».

Даже годовщину он забыл.

В тот день Наталья купила себе букет пионов, прошлась по старому Арбату, а вечером, сидя на скамейке у пруда, впервые за долгое время почувствовала, как воздух в лёгких стал свободнее. Не потому, что стало легче. А потому, что теперь она жила для себя.

Наутро она купила билет. В один конец — в Рим. Одна. Потому что больше не нужно было быть удобной. Достаточно было быть счастливой.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять + сім =

Також цікаво:

З життя40 хвилин ago

Гуляли з собакою в парку, коли вона раптом підбігла до чорної сумки, схопила її та стрибнула у фонтан: а далі сталося неймовірне!

Ми з моїм псом Грімом вийшли на звичну прогулянку до парку Шевченка. День був тихим, повітря свіжим після дощу, а...

З життя2 години ago

Мрії розсипаються як пісок

**Щоденник** Коли закінчувався девятий клас, Маряна сильно змінилася однокласники й навіть старші хлопці почали обертатися на її тонку, струнку фігуру....

З життя2 години ago

Мій чоловік з погордою подивився на мене й кинув подушку, щоб я її випрала: коли я розстібнула наволочку, побачене просто шокувало мене

Мій чоловік кинув на мене зневажливий погляд і шпурнув подушку, щоб я її випрала. Я розстібнула наволочку і те, що...

З життя3 години ago

Таємний син на ювілеї свекрухи: неймовірний сюрприз, який всіх приголомшив!

Таємний син на ювілеї свекрухи: незабутній шок!Я отримала конверт кольору слонової кістки тихим золотистим ранком. Сонячне проміння пробивалося крізь вікно...

З життя4 години ago

Санітарка облила голову завідуючому відділенням через відмову прийняти пораненого жебрака в брудному одязі

Вечір у хірургічному відділенні простягнувся нудно, немов час застиг, а повітря згустилося від запаху антисептиків і ліків. У куточку медсестринської,...

З життя5 години ago

Відтінки щастя

**Відтінки щастя** О, привіт, друже, промовив Андрій, впускаючи до хати свого друга дитинства Тараса, який мешкав у місті. Здоровенькі були,...

З життя5 години ago

Коли народилася їхня донька Надінка, Андрій та Регіна були у небесній радості: Та невдовзі дивна поведінка їхнього золотистого ретривера Ясмин почала затьмарювати їхнє щастя

Коли народилася їхня донька Олеся, Андрій та Марія були в найвищому блаженстві. Та незабаром дивна поведінка їхнього золотистого ретривера Зірки...

З життя6 години ago

Мене кинула власна матір біля чужих дверей. Через 25 років вона влаштувалася до мене прибиральницею, не знаючи, що я – та сама донька, яку колись віддала.

Коли мене покинула рідна матір біля дверей чужої хати. Через двадцять пять років вона влаштувалася до мене прибиральницею, не знаючи,...