Connect with us

З життя

Родная, но Незнакомая Бабушка

Published

on

— Бабушка, а ты можешь быть бабушкой ещё для кого-то?

— Ох, Светик, что за мысли? Объясни-ка толком.

— Понимаешь, у всех во дворе есть бабушки. У кого-то одна, у кого-то две, а у меня — целых четыре. Две свои, да ещё по одной от мамы и папы. А у Витьки… ни одной. И мне его так жалко.

— Так ты хочешь, чтобы я стала и его бабушкой?

— Ну ты даёшь, бабуль! Не отнять, а поделиться. Чтобы ты и ему пекла оладушки, и шарфик на зиму связала.

— Ах ты, моя горькая репка… Была у Витьки бабушка Галя. Мы с ней с детства дружили. Как сестры, не разлей вода. Только погибла она… В той аварии. Как раз когда Витька родился.

— Бабушка, ты чего?..

— Тяжело, родная. Поехали они с дедом за мамой из роддома. Утром, в гололёд. А навстречу — фура, водила заснул… Лоб в лоб. Их не стало. Ох, как же до сих пор больно…

— Бабуля… Не плачь. Я Витьку всё равно к нам приведу. Он обожает твои сырники. И варежки ему свяжи к зиме, договорились?

— Свяжу, солнышко. Только, Светка, ни слова ему. Раз мама молчит — значит, так надо. Умеешь хранить секреты?

— Умею, бабушка. Клянусь.

— Вот и ладно. А теперь беги к ребятам — скоро суп стынет.

Я выскочила во двор, где мальчишки у забора Сашки соревновались, кто выше подпрыгнет. Сашка лидировал — по довольной роже видно, а Витька с Лехой злились, кулаки сжимали.

— Эй! В пустой дом на Профсоюзной заезжают! Пошли смотреть!

— Кто последний — тот жлоб!

Мы гурьбой рванули к соседней улице. Дом стоял заброшенный уже второй год. Но сейчас возле него — грузовик, мужики таскали диваны. Подбежали. Один, рыжий, в потёкшей майке, снял кепку, вытер лоб:

— Пацаны, где тут воду набрать?

— Я из дома принесу!

— А можно у колонки!

— Проведёте?

— Пошли, покажем. А кого к нам подселяете?

— Бабку одну. Одинокая совсем. Вы уж к ней по-хорошему, а? Больше ничего не знаю.

— Мы не злые! Можно завтра прийти в гости?

— Да хоть сейчас.

Мы разбежались, только Витька задержался. Он бредил грузовиками, даже солярку нюхал с удовольствием. Залез на старую грушу напротив и притих, наблюдая.

Вдруг снизу голос:

— Прости, сынок. Не хочу мешать, но ключи потеряла… Не залезешь ли в окошко, откроешь дверь?

Витька замер, потом кивнул.

— Меня Витькой зовут. Помогу. Только дяденьки пусть подсадят.

Спрыгнул — и очутился рядом с маленькой старушкой, глаза добрые, морщинки смешливые.

— А вареники с чем любишь, Витенька?

— С вишней! И ещё с картошкой!

— Записала. Через денёк зови друзей — угощу.

Полез в форточку, дверь открыл. В доме пыль столбом. Рубаху на гвозде порвал — расстроился. Мать-то отругает. Но бабка обещала зашить. И зашила — наутро и не заметно.

С тех пор у Витьки появилась бабушка. Чужая, но своя. Варежки вязала, сказки на ночь читала, на пироги звала. Даже мать Витькина стала к ней заходить. А потом бабка Маша слегла.

Мы с Витькой сами кашу варили. Я газ зажигала, он морковку чистил. Лёха даже печку топил, когда холода ударили. Взрослые, конечно, помогали, но Витька опекал её пуще всех. Всё-таки его бабушка.

Теперь и у него, как у всех, есть бабушка. Своя. Пусть не по крови. Но самая настоящая.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − двадцять =

Також цікаво:

UA33 хвилини ago

Картка з архіву під лавкою

Беата Заремба стояла за стійкою рецепції в харківському бізнес-центрі колишньої трикотажної фабрики "Промінь" і чекала, поки стара жінка нарешті втратить...

UA34 хвилини ago

Автомайстерня без документів на моє ім’я

Мене звуть Роман Ковальчук, мені сорок два, і я тесть, про якого зараз пліткують півпід'їзду в Тернополі. Розповім, як усе...

UA54 хвилини ago

**Нічне таксі за двісті гривень**

Я була на дев'ятому місяці вагітності, перейми йшли кожні п'ять хвилин, а чоловік вирішив, що вечеря з клієнтом важливіша, ніж...

DE1 годину ago

Werde die Wehen zu früh und ohne Hilfe

Als Lea um vier Uhr morgens die Augen aufschlug, lag Mika quer im Bett, ein Fuß auf ihrem Bauch, und...

UA3 години ago

Кудлатий з-під Тального, дві тисячі гривень і дзвінок до Дарини

Цуценя лежало в канаві біля дороги на Синьків — там, де закінчується асфальт і починається щебінка до кар'єру. Скручене в...

UA3 години ago

Дочка обрізала волосся заради подруги — а через день мене викликали до школи криком у слухавці

Мене звати Оксана, мені тридцять шість, я живу в Житомирі й працюю бухгалтеркою на меблевій фабриці. Три місяці тому я...

UA3 години ago

Ключ від холодильника на Вересковій

Тріск, з яким той замок луснув на кахлі, чую й досі. Але перш ніж до цього дійшло, було ще вісімнадцять...

UA3 години ago

Дванадцять весен Оксани

Ярослав повернувся у дев'яносто восьмому. Двадцять один рік, контузія, осколок у лівому плечі — ще й досі виходить дрібними скалками,...