Connect with us

З життя

Освободилась от родительского контроля и обрела новую жизнь

Published

on

**Дневник.**

Долго не решался написать об этом. Не из-за стыда, а потому что знал — осудят. Как так, отречься от родных, будто они чужие? Но я всё-таки решился. Потому что больше не больно. И потому что лишь разорвав эту нить, я по-настоящему почувствовал, что дышу.

Меня зовут Сергей Морозов. Родом из Твери. Семья, казалось бы, обычная: мать, отец, я. Детство… счастливым не назовёшь. Не из-за побоев или голода — холодильник был полон, в школу ходил, игрушки имелись. Но душа росла пустой.

Всё началось с отцовского пьянства. Сначала — по праздникам. Потом — просто «снять стресс». А там и вовсе — каждый вечер. Дом превращался в поле боя. Отец мог валяться в прихожей, а мать, проходя мимо, бросала: «Не мешай. Иди к себе». Не обнимала, не спрашивала, как дела. Не говорила, что всё наладится. Просто выживала рядом с ним — и тащила за собой меня.

Я рано понял: ждать тепла бесполезно. Сбитые коленки мазал йодом сам, в поликлинику ходил один, с уроками разбирался без помощи. Когда получил первую грамоту, родители не пришли. На последний звонок позвал отца. Обещал — но не явился. «Работа», — сказал потом. Я стоял во дворе школы и смотрел, как другие отцы снимают сыновей на камеру, жмут им плечо. А мой даже не вспомнил.

После этого перестал звать их куда-либо. Ни на защиту диплома. Ни на свадьбу. Ни на презентацию, когда наконец начал зарабатывать писательством.

Но хуже всего было потом. Когда привёл домой первую жену, отец, уже пьяный, устроил сцену. «Ты себе не туда залез», — гаркнул он. Унизил и её, и меня. Тогда до меня дошло: для них я не личность. Проще говоря — пустое место.

Я съехал. Снимал каморку на окраине. Денег не хватало даже на хлеб. Но дышалось легче, чем в родном доме. Тишина без криков. Одиночество без упрёков.

Но жизнь — не прямая дорога. Развод, кризис, долги. Пришлось вернуться в тот ад. Всё как было: мать с потухшим взглядом, отец, валяющийся в грязи. Однажды не выдержал — толкнул его. Он рухнул. Мать орала, будто я предатель. Будто виноват в их несчастьях.

Когда снова собрал вещи, дал себе слово — больше не возвращаться.

Сейчас у меня другая жизнь. Жена, работа. Живём в Екатеринбурге, в скромной, но тёплой квартире. Мне не нужно богатство — лишь бы был покой и уважение. Этого не было в детстве. Теперь строю сам.

Родители звонят. Редко. Разговоры короткие: «Как ты?», «Всё нормально», «Ладно, пока». И знаете… мне не стыдно. Не скучаю. Не хочу назад.

Это не злость. Не месть. Это выживание. Я столько лет тащил этот груз, что когда сбросил — аж распрямился. Я не обязан быть сыном ценой собственного счастья. Не обязан любить тех, кто меня не любил.

Если читаешь это и узнаёшь себя — знай: ты не один. Ты не должен терпеть. Иногда рвать — не жестокость, а милосердие. К себе.

Я перестал общаться с родителями. И впервые стал собой.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 − один =

Також цікаво:

З життя51 хвилина ago

– Я запросив маму й сестру до нас на Новий рік, – раптом оголосив чоловік ввечері 30 грудня. – Встигнеш усе приготувати?

Я запросив матір і сестру до нас на Новий рік, повідомив сам увечері 30 грудня. Встигнеш усе приготувати? Нарешті довгоочікувані...

З життя52 хвилини ago

Неодмінність вибору

Піти чи залишитися Оксана відчинила двері й здивувалася, побачивши доньку Марійку та незнайомого хлопця, який привітно посміхався. Привіт, мамо, знайомся,...

З життя2 години ago

Фу, жебрачка! — кривилися перехожі, дивлячись на бабусю в багнюці. Та почувши слова малятка — оніміли

“Фу, жебрачка!” кривилися перехожі, дивлячись на бабусю, що лежала у калюжі. Але коли почули слова малого завмерли.“Фу, жебрачка!” відтягнула свого...

З життя2 години ago

Несподівана зрада жінки

Жіноча хитрість Досі Дмитро лишається вільним чоловіком. Хоч і збирався одружуватися всерйоз, але логіки своєї нареченої так і не зрозумів....

З життя3 години ago

Ти вигнала мене з дому в 14 років, а тепер сподіваєшся, що я буду доглядати тебе у старості? Дарма чекатимеш!

Ти мене у 14 років із дому викинула, а тепер чекаєш, що я за тобою у старості доглядатиму? Не дочекаєшся!Ольга...

З життя4 години ago

Гуляли з собакою в парку, коли вона раптом підбігла до чорної сумки, схопила її та стрибнула у фонтан: а далі сталося неймовірне!

Ми з моїм псом Грімом вийшли на звичну прогулянку до парку Шевченка. День був тихим, повітря свіжим після дощу, а...

З життя5 години ago

Мрії розсипаються як пісок

**Щоденник** Коли закінчувався девятий клас, Маряна сильно змінилася однокласники й навіть старші хлопці почали обертатися на її тонку, струнку фігуру....

З життя5 години ago

Мій чоловік з погордою подивився на мене й кинув подушку, щоб я її випрала: коли я розстібнула наволочку, побачене просто шокувало мене

Мій чоловік кинув на мене зневажливий погляд і шпурнув подушку, щоб я її випрала. Я розстібнула наволочку і те, що...