Connect with us

З життя

Унаследованное у воды — как родные превращаются в незнакомцев

Published

on

Наследство у моря — когда родные превращаются в чужих

— Катя, звонил мой брат Дмитрий, — сказал Игорь, заходя в кухню. — Он с Ириной собираются заглянуть к нам в субботу. Только вдвоём, без вторых половинок. Говорит, хочет серьёзно поговорить.

— Любопытно, о чём это он так таинственно, что даже без жён и детей? — усмехнулась Екатерина. — Хотя, стоп, не гадай. Я и так знаю. Насчёт наследства. Прошло два месяца — вот они и созрели.

Игорь молча кивнул. Он ощущал это с тех пор, как тётя Галина переписала на них с Екатериной и их дочь Свету квартиру в центре и дачу в Подмосковье. Четыре года они ухаживали за тёткой, пока та болела. Остальные же родственники — лишь наезжали летом на шашлыки, а когда старушка просила отвезти её подышать воздухом — все внезапно «загружались» делами.

В субботу, ровно в четыре, Дмитрий и Ирина стояли на пороге. Без лишних слов расселись в гостиной.

— Мы насчёт дачи, — без предисловий начал Дмитрий. — Квартира ладно, пусть ваша. Но дача… Мы же там всё это время хозяйничали.

— Нет, — ледяным тоном ответила Екатерина. — Вы не хозяйничали. Вы там отдыхали. Пользовались, но не помогали. И, кстати, когда тётя звала — вы ни разу не приехали.

— А кто бы с ней возился? У нас дети, карьера, кредиты! — вспыхнула Ирина.

— Зато претензии теперь есть, — заметил Игорь. — Забавно, да?

— Вы хоть раз её на дачу вывозили? — язвительно бросила Ирина.

— У нас не было машины, но мы дважды оплачивали ей пансионат, — спокойно парировала Екатерина. — И мы в завещании. Это общая собственность. Продавать будем.

— Серьёзно? — усмехнулся Дмитрий. — Ради каких-то квадратов в покосившемся домике вы готовы порвать с семьёй?

— Если это развалина — чего вы за неё так цепляетесь? — невозмутимо ответил Игорь.

На следующий день зазвонил телефон.

— Ты что, Игорь?! Мы приехали с Сергеем за своими вещами на дачу — а там все замки новые!

— Да. И на калитке, и в доме. Надо было предупредить. В субботу поедем с Катей — заезжайте. Заберёте своё. Но не раньше.

Положив трубку, Игорь повернулся к жене.

— Как ты догадалась, что они рванут туда?

— Разве ты не знаешь своих родных? Не поменяли бы замки — вынесли бы всё, включая старые тапочки тёти.

Дачу они продали. Продав и свою хрущёвку, купили трёшку в Сочи, в новостройке у самого моря. До пляжа — пять минут пешком.

Дочь Света осталась в городской квартире тёти, учась на втором курсе. Игорь устроился в порт, Екатерина — учительницей в ближайшей школе. Казалось, началась новая, спокойная жизнь. Но не тут-то было.

С марта их телефоны не умолкали. Родня, забывшая о них годами, вдруг вспомнила о «близких». Первой дозвонилась Ирина:

— Вы нас дачи лишили, теперь ехать некуда. Так что в июле собираемся к вам. Вся наша семья, включая племянницу Димы.

— Ирина, мы никого не звали. Мы тут живём, а не гостевой дом. Хотите отдохнуть — бронируйте отели.

— А ты видела цены на жильё в сезон?!

— Не видела. Но если не по карману — значит, отдыхайте где подешевле. А сюда не надо. Гостей не ждём.

— То есть родителей мужа вы приняли, а родную сестру — нет?!

— Это были мои родители. Если бы твои были живы — им бы тоже не отказали. Но пятеро взрослых и дети на две недели — нет, спасибо.

— Вот увидишь! Останетесь одни — и никто вас даже на поминки не позовёт!

— Не волнуйся. С тех пор как переехали, у нас столько «родни» объявилось, что хватит на три дома. Все вспоминают нас строго с июня по сентябрь. Остальное время — тишина.

Тишина, которая теперь стала для них самым дорогим подарком судьбы.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 4 =

Також цікаво:

З життя52 хвилини ago

– Я запросив маму й сестру до нас на Новий рік, – раптом оголосив чоловік ввечері 30 грудня. – Встигнеш усе приготувати?

Я запросив матір і сестру до нас на Новий рік, повідомив сам увечері 30 грудня. Встигнеш усе приготувати? Нарешті довгоочікувані...

З життя52 хвилини ago

Неодмінність вибору

Піти чи залишитися Оксана відчинила двері й здивувалася, побачивши доньку Марійку та незнайомого хлопця, який привітно посміхався. Привіт, мамо, знайомся,...

З життя2 години ago

Фу, жебрачка! — кривилися перехожі, дивлячись на бабусю в багнюці. Та почувши слова малятка — оніміли

“Фу, жебрачка!” кривилися перехожі, дивлячись на бабусю, що лежала у калюжі. Але коли почули слова малого завмерли.“Фу, жебрачка!” відтягнула свого...

З життя2 години ago

Несподівана зрада жінки

Жіноча хитрість Досі Дмитро лишається вільним чоловіком. Хоч і збирався одружуватися всерйоз, але логіки своєї нареченої так і не зрозумів....

З життя3 години ago

Ти вигнала мене з дому в 14 років, а тепер сподіваєшся, що я буду доглядати тебе у старості? Дарма чекатимеш!

Ти мене у 14 років із дому викинула, а тепер чекаєш, що я за тобою у старості доглядатиму? Не дочекаєшся!Ольга...

З життя4 години ago

Гуляли з собакою в парку, коли вона раптом підбігла до чорної сумки, схопила її та стрибнула у фонтан: а далі сталося неймовірне!

Ми з моїм псом Грімом вийшли на звичну прогулянку до парку Шевченка. День був тихим, повітря свіжим після дощу, а...

З життя5 години ago

Мрії розсипаються як пісок

**Щоденник** Коли закінчувався девятий клас, Маряна сильно змінилася однокласники й навіть старші хлопці почали обертатися на її тонку, струнку фігуру....

З життя5 години ago

Мій чоловік з погордою подивився на мене й кинув подушку, щоб я її випрала: коли я розстібнула наволочку, побачене просто шокувало мене

Мій чоловік кинув на мене зневажливий погляд і шпурнув подушку, щоб я її випрала. Я розстібнула наволочку і те, що...