Connect with us

З життя

Ціна мого імені: правда, яку приховували від мене двадцять років

Published

on

Вартість мого імені: правда, яку від мене ховали двадцять років

Я завжди носила прізвище матері — Шевченко. З батьком ми не спілкувалися, та я його й не пам’ятала. Мама казала, що він пішов від нас, коли мені не було й двох років, і з тих пір нічого про нього не чути. Я довго не розпитувала. Думала, що так і має бути. Є мама, є бабуся, є я — і цього достатньо.

Але коли мені виповнилося двадцять, усе змінилося. Я влаштувалася працювати в архів міської ради. Нудна робота з паперами, але близько до дому та зі зручним графіком. Через місяць начальниця дала мені завдання — розібрати старі справи в далекій шафі. І ось там, серед актів, довідок та витягів, я натрапила на знайому обкладинку. Моє свідоцтво про народження.

— Дивно, — подумала я. — Звідки воно тут?

Я відкрила документ — і завмерла. У графі «батько» було вписано ім’я: Богдан Олегович Марченко. Не Шевченко. І не порожньо. Адже мама казала, що батько мене ніколи не визнавав. Що втік, що від нього не лишилося жодного сліду. А тут — офіційний запис.

Я цілий день не могла заспокоїтися. Сиділа, втупившись у той папір, ніби в інший світ. Ввечері пішла до мами. Вона прасувала білизну й дивилася серіал.

— Мамо… а хто такий Богдан Марченко?

Рука з праскою застигла в повітрі. Вона повільно поставила її на підставку й сіла.

— Де ти почула це ім’я?

— У документах. В архіві. Я знайшла своє свідоцтво. Там він записаний як мій батько. Ти ж казала, що він нас кинув… але якщо він мене визнав…

Мама похилила голову.

— Пробач, я брехала. Мені було страшно. Я не хотіла, щоб ти знала правду.

І вона розповіла. Усе. Більше нічого не приховуючи.

Богдан був її першим і єдиним. Вони разом вчилися у коледжі, жили душа в душу, мріяли про спільне майбутнє. Коли мама завагітніла, Богдан одразу зробив пропозицію. Але його батьки були категорично проти. Вони вважали маму недостойною: без грошей, без статусу, зі звичайної робітничої родини. Він намагався боротися за кохання, але мати погрожувала позбавити його спадщини, вигнала з дому.

Вони розписалися. Мама була на п’ятому місяці. Вони жили в орендованій кімнаті, рахували кожну копійку. А потім Богдана забрали до армії. Він писав листи, дзвонив, просив чекати. Але через два місяці зв’язок обірвався. Мама поїхала до його міста — а там їй сказали, що він… одружився. З іншою. І чекає від неї дитину.

Мама тоді знепритомніла прямо в загсі. Потім сіла на потяг і більше не поверталася в той район. Народила мене, дала своє прізвище. Але Богдан, як виявилося, покинув ту сім’ю вже через рік. І приїхав. Привіз солодощі, подарунки, гроші. Хотів бути батьком. Мама його вигнала. А він, маючи вплив і зв’язки, сам домігся, щоб його ім’я внесли до мого свідоцтва.

Потім він приїжджав ще двічі. Але мама не пробачила. І мені ніколи про нього не розповідала.

Я мовчала довго. У грудях кипіло. Але вже наступного дня я поїхала. У довідці була вказана його адреса.

Він жив у котеджному селищі, за тридцять кілометрів від міста. Я довго стояла біля воріт. Потім подзвонила.

Двері відчинила жінка. Моя мачуха. Вона не здивувалася.

— Ти Оленко? Він чекає на тебе вже багато років. Заходь.

У вітальні сидів чоловік з сивиною у волоссі та блакитними, до болю знайомими очима.

— Привіт, доню…

Я плакала. Він теж. А потім довго розповідав усе, чого я не знала. Як шукав, як чекав, як писав листи, які мама повертала. Як хотів приїхати до школи, але не наважувався. Як зрадів, дізнавшись, що я живу в місті — але не міг зруйнувати моє життя.

Тепер ми спілкуємося. І я вже не Оленка Шевченко — а Оленка Марченко. Бо в моїй душі нарешті знайшлося місце для правди. І для батька.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 + 17 =

Також цікаво:

З життя27 хвилин ago

Better Than Family: The Chosen Bonds That Shape Our Lives

Oh, Julia, if youve got money you cant spend, youd better help your brother. Its absurd! Twelve thousand for food!...

З життя28 хвилин ago

Nothing More Awaits You

23October2025 Emily burst through the front door, shoes still halfoff, voice shrill with excitement. Victor, Ive just been promoted! The...

З життя1 годину ago

Just Hold On a Bit Longer, Mum

27October2025 I can still hear his tiny scream echoing through the living room: When will Daddy be home? Where is...

З життя1 годину ago

You Shouldn’t Have Aired Your Dirty Laundry in Public

Should I be airing my dirty laundry? Victoria mutters, eyes rimmed with dark circles. Its getting late, youre drifting away,...

З життя2 години ago

When the Train Has Already Departed

James, can you hear yourself? So Im supposed to wait until Im forty to fix the mistakes of your youth?...

З життя2 години ago

Up to My Eyeballs in My Own Affairs, and Then You Show Up

Well, Nat, this is the last time youve got to bail us out, right? Were family, after all! Sarah pleaded...

З життя3 години ago

Keep an Eye on Gran, It’s No Trouble for You

Look after my mother, it isnt that hard, is it? Emily, you understand, said Margaret Harper, her voice edged with...

З життя3 години ago

When You Tried to Keep Your Hands Clean

James, could you hand me the car keys, please? Mum needs a ride to the GP right now, Emma said,...